Нещодавно в матеріалі «Солдат назавжди» «УМ» повiдомляла про трагедiю, яка трапилася на Яворiвському полiгонi, що розташований на територiї Львiвської областi. Пiд час навчань–стрiльбищ у першiй мiнометнiй батареї аеромобiльного полку розiрвався ствол мiномета. Четверо вiйськовослужбовцiв отримали важкi поранення. Старший навiдник мiномету 80–го аеромобiльного полку солдат Тарас Маркiв вiд отриманих поранень помер дорогою до шпиталю. А лейтенант Олександр Рибай, сержант служби за контрактом Назар Ковбаса та молодший сержант Олександр Веренько отримали поранення рiзної ступенi тяжкостi.

Трагедія сталася у середу під час табірного збору артилерії 13–го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України на Яворівському полігоні, що розташований на Львівщині. Солдати та контрактники проводили тактичні навчання з першою мінометною батареєю аеромобільного полку. Це були планові заняття з бойової підготовки: проходили тренування з проведення мінометних стрільб. Саме в цей час і сталося непоправне — розірвався ствол міномета...

Матерi несли своїх дiтей. З Бессарабiї в Україну. Щоб урятувати вiд голоду. А за ними стежки двi залишалося. Одна — кривава: вiд сукровиці, що сочилася з опухлих нiг. А друга — тiлами встелена. Мертвими. То впали тi, хто не дiйшов. I потім живi заздритимуть мертвим. Бо й на далекiй Буковинi, куди бессараби йшли по хлiб, також лютував голод.
На полi Слободи Банилiвської — великий хрест. Остання шана для мертвих i пам’ять для живих. Щоб не забули, як комунiсти хлiб на смертях замiшували. I колоски кров’ю дитячою поливали...
Про голодомор на Буковинi та Бессарабiї не знiмають фiльми i рiдко пишуть у газетах. Ще донедавна про це нiхто не говорив уголос. А вiн був. Пiсля вiйни i не повоєнний. Нині iсторики датують цей голодомор 1946—47 роками, але старенькi буковинцi, якi вижили в цiй фабрицi смертi, розповiдають, що голод почався вже весною 45–го й тривав до літа 48–го. Голод зачепив тоді багато областей України. Лише пiсля розпаду СРСР Україна заговорить: «Голодомор на Буковинi та Бессарабiї у 1946—1947 роках було створено штучно. Вiн викликаний колективiзацiєю». Свiдчення тих, хто жив у тих роках, їв траву, щоб вижити, бачив, як худли, потiм опухали i помирали голодною смертю люди, — нинi останнi.

День Конституції України та День молоді стали днями масових смертей на дорогах. Жертвами п’яних водіїв стали десятки безневинних людей по всій Україні. Найчастіше біда стається тому, що чимало «крутеликів», серед яких цього разу був і працівник цієї ж Державтоінспекції, не бояться правосуддя.

У понеділок, приблизно о п’ятій годині пополудні, над Львовом нависла величезна хмара. Термометри фіксували понад 30 градусів тепла. Повітря наче застигло. Про можливий шторм офіційних попереджень не було. Тож ніхто й не підозрював, що за кілька хвилин над містом та всією областю пронесеться страшний буревій, котрий забере людські життя.

Львівська молодь має роботу: юнаки і юнки розчищують у Стрийському парку замулений потічок. Колись він з озерцем був окрасою парку, а особливо тут любили посидіти молоді люди, приходили сюди у день шлюбу весільні пари. Та з часом гнилий запах застояної води відігнав навіть найвідданіших місту львів’ян. Тож тепер школярі взялися чистити водойму, не шкодуючи рук.

Минулої неділі у соборі Святого Юра у центрі Львова сотні львів’ян прощалися з прахом генерал–хорунжого УНР Романа Дашкевича. Останки генерала артилерії УНР привезли на батьківщину з австрійського містечка Куфштайн через 33 роки після смерті. «За життя батько не міг повернутися на батьківщину. Ми листувалися з ним останні 20 років його життя. Хоча листи були дуже скромні, адже проходили через цензорів, у кожному з них відчувалася любов до України, — згадує син генерала, нині відомий у Львові і поза межами краю історик Ярослав Дашкевич. — Я ріс із двома батьковими світлинами. На першій фотографії — тато на коні посеред Софіївської площі. Ця фотокартка була для мене символом єдності Східної та Західної України».

Днями соціологи з Центру вивчення громадської думки «Соціоінформ» оприлюднили результати дослідження ідеологічних уподобань мешканців Львова.

Що то за замок без привида? «Ловці за привидами» запевняють: зустріти невидимих мешканців замків можна здебільшого тоді, коли 13–те число припадає на п’ятницю. Тож журналiстка «УМ» не втрималася від спокуси і у ніч з четверга на п’ятницю, 13 червня 2008 року, відважно вирушила на пошуки одного із найзагадковіших привидів Західної України — Бiлої панi, обплутаної легендами примари, яка 400 рокiв поспіль мешкає у Пiдгорецькому замку...

Минулого місяця у матеріалі «Брат за батька» наша газета розповідала про вісьмох сиріт із Львівщини, батьки яких померли від важкої форми туберкульозу майже в один рік. Відтак круглими сиротами залишилися п’ятеро донечок і троє синів. На момент смерті батьків наймолодшому з дітей виповнився один рочок, найстаршому заледве минуло чотирнадцять. Опікунська рада мала намір віддати дітей в інтернати. Але сироти стали на порозі кабінету мерії тісною зграйкою: «Не розлучайте нас». А найстарший Андрійко сказав: «Я буду дітям за батька».