Україна – це не Зеленський; Зеленський просто став її вістрям. Вістрям цього великого історичного героїчного списа.

Історія справді нічому не вчить. Кожне покоління на витку свого існування мусить повторити численні помилки предків, по кілька разів наступити на давно розставлені граблі, на власному досвіді випробувати стусани споконвічних проблем, щоб нарешті зробити правильні висновки. Про це я думаю, коли читаю збірку статей В’ячеслава Чорновола.

Українська громада в Польщі з острахом чекала підсумків перепису, який відбувся в 2011 році. Страшне слово «асиміляція» могло поглинути частину спільноти. Окрім того, побоювання в українців спричинив формат перепису — складна система, коли частину громадян переписували «вживу» представники державної служби, а решта мешканців Польщі самі могли пройти анкетування через мережу інтернет. Утім результати перепису виявили позитивну тенденцію. Кількість українців, а точніше — тих, хто вважає себе українцями, — зросла. Якщо в 2002 році національність «українець» в анкетах вказала 31 тисяча громадян, то цього разу — вже 36 тисяч.

Нещодавно Україна подала до штаб–квартири ЮНЕСКО заявку на включення до Списку всесвітньої спадщини руїн древнього Херсонесу та дерев’яних церков Карпатського регіону. Подання щодо храмів готувалося спільно з Польщею (по вісім пам’яток від кожної країни). Незважаючи на «прописку», всі церкви по обидва боки кордону є українськими, отож їх у список ЮНЕСКО подають під автентичною назвою tserkva. Загалом у списку цієї поважної організації прийнято вживати нейтральне слово churches (з англійської — знову ж, «церква»), єдиний виняток — норвезька «ставкірха»...

Остаточне рішення ЮНЕСКО ухвалить у 2013 році. Відповідаючи на запитання про можливих конкурентів у боротьбі за місце у списку, Василь Слободян, один із авторів подання, провідний науковий співробітник інституту «Укрзахідпроектреставрація», каже: «Той же Херсонес хіба не конкурент?.. Важко уявити, щоб ЮНЕСКО включила у список відразу два об’єкти з однієї країни».

Найкращий технолог — український, а не російський, американський чи французький. Принаймні такої думки дотримується Дмитро Фіщенко — політтехнолог, який працює у своїй сфері майже 20 років. Як казав голова КВУ Олександр Черненко, парламентські вибори–2012, відновивши мажоритарну систему, забезпечать роботою тисячі і хороших, і поганих технологів. Фіщенко дивиться на це скептично: «В Україні більше 10 років не було цікавих кампаній. Цей фах деградує».

Пан Дмитро — неординарна особистість. Він не лише політтехнолог, а й художник, задоволений своїми досягненнями в образотворчому мистецтві. «Коли мене прийняли в Спілку художників, я був наймолодшим членом творчої спілки по всьому Союзу», — стверджує Фіщенко.

Сьогодні він — член партії «Наша Україна». Хоча більше уособлює себе з Юрієм Єхануровим. Їхня команда займається створенням Центру соціально–економічних ініціатив. «Центр проектуватиме реформи для ринкового уряду», — каже Фіщенко. Свого часу він провів Єханурова в депутати по одному з мажоритарних округів. Та кампанія «ввійшла в підручники і стала взірцем для студентських рефератів».

Антикорупційні громадські організації вважають, що Партія регіонів вирішила чужими руками відкласти фактичне набуття чинності закону про боротьбу з корупцією, котрий зі скрипом запрацював в Україні з нового року. Як уже писала «УМ», народні депутати від ПР внесли подання до Конституційного Суду — просять перевірити на законність два пункти «антикорупційного пакета»: про обов’язковість декларування доходів і видатків (понад 150 тис. грн.) за половину 2011 року, а також про можливість володіння чиновниками акціями підприємств.

Учора на засіданні уряду представили нового віце–прем’єр міністра, керівника Мінздоров’я — Раїсу Богатирьову. Прем’єр Микола Азаров зізнався, що його потішило це призначення: «Я особисто сьогодні щасливий, що збулася моя мрія, і в уряді з’явилася чудова жінка». Микола Янович може радіти президентському указові не лише через це. Злі язики пророкували Азарову відставку з подальшою передачею посади Андрію Клюєву. Натомість Президент звільнив одного з провідних «регіоналів» з уряду — Клюєв пересів із крісла першого віце–прем’єра у крісло секретаря Ради нацбезпеки та оборони, яке ще не встигло охолонути за Богатирьовою.

Кожні вибори, які відбуватимуться в Україні до «великих» парламентських виборів 28 жовтня, вважатимуться «репетицією». Таке кліше застосовують і до проміжних виборів органів місцевої влади, що відбулися минулої неділі в кількох регіонах. Один із результатів — перемога опозиції в Червоноармійському районі Житомирщини на виборах депутата облради — став підставою для тріумфальних реляцій деяких політичних сил. Однак при ближчому погляді виявляється, що радіти передчасно...

Народний депутат Роман Забзалюк, який вважався одним із найбільш принципових членів партії «Батьківщина», насправді не виходив із Блоку Юлії Тимошенко. На вчорашній прес–конференції Забзалюк розповів, що формальний вихід із БЮТ і подальший вступ до провладної групи «Реформи заради майбутнього» був спецоперацією задля недопущення перекупу парламентаріїв (або, за словами пана Романа, «депутатським розслідуванням»). Забзалюк повідомив, що його намагалися купити за 450 тисяч доларів. Відповідні розмови записано на аудіопристрій.

Це перший випадок в історії українського парламентаризму, коли депутат виставляє напоказ спробу підкупу — з указуванням конкретної суми, «замовника», мотивів.

Учора на відкритті 10­ї сесії Верховної Ради VI скликання опозиція вирішила заявити про себе на весь голос. У буквальному сенсі. Виступаючи на захист Юлії Тимошенко, фракція БЮТ не лише розгорнула вже звичний плакат із портретом своєї ув’язненої лідерки, а й звела нанівець виступ Президента. Коли глава держави з’явився в сесійній залі, супротивники влади почали кричати: «Ганьба!» і «Юлі — волю!», не припинили шумову протидію, коли Віктор Янукович говорив із трибуни, і змовкли лише після того як Президент пішов геть.

Парламентські старожили не пригадують, щоб якогось із глав держав зустрічали настільки непривітно. Щоправда, були личаки, які Юрій Луценко поклав на трибуну перед Леонідом Кучмою в 2002 році — «на доріжку». Данилович відреагував емоційно: «Треба ж щось у голові мати». На відміну від Кучми, нині Янукович виявився більш терплячим. Хоча тільки Богові відомо, про що він думав насправді, час від часу хитаючи головою й прицмокуючи губами...