Зеленський як вістря України

Я дивлюся на велике захоплення Володимиром Зеленським у світі, на гарні кольорові обкладинки, шаржі і меми, на серйозні ордени... і таки дивуюся.

Дивуюся, бо дотепер я вважав, що звичка персоналізувати країну чи народ через її лідера притаманна росіянам (щось типу: "Путін велить", "Байден вважає" "Порошенко прийняв закон", "Зеленський продає землю" і т.д.).

Але ні: видно, що Україна персоналізується в прізвищі Зеленського не лише російськими медіа, а й багатьма Times'ми та Welt'ами.

Особисто мені більшість цих обкладинок подобається і вони мене веселять. Але Україна – це не Зеленський; Зеленський просто став її вістрям. Вістрям цього великого історичного героїчного списа.

Я бачу, що його промови подобаються закордонним парламентам, і всередині країни – вчорашнім "зеленим", і вчорашнім "порохоботам". І політичні переконанні тут, звісно, ні до чого (кому, нах, воно взагалі цікаво?).

Просто слова президента резонують із нацією, резонують із цією землею у теперішньому історичному моменті – він відчув цей дух і він, треба це визнати, добре усвідомлює свою роль. Так, за це йому велика повага.

Але! Нас тут загалом десятки мільйонів – кожен із яких, між іншим, президент. І титани з жовтим скотчем, які прямо зараз тримають цього списа націленим у російську пащу.