Майдан у шкільному підручнику

      Автори двох різних підручників для 5-го класу «Вступ до історії України» — Віктор Мисан (українською мовою) та подружжя Оксана Данилевська i Віталій Власов (російською) — у розділі про сучасні події країни розповідають малим школярикам про помаранчеву революцію, тепло котрої ще не розвіялося часом. Сьогодні ці посібники почали розповсюджувати по школах і, як кажуть у Міносвіти, на 80% школярі ними забезпечені. Зауважимо, що в українському підручнику помаранчевій революції присвячено параграф, а в російськомовній версії «Вступу до історії України» — тільки абзац.

      «УМ» спробувала з'ясовувати межу між історією і сьогоденням, між емоціями і об'єктивністю, між політикою і вигадкою в новому підручнику для п'ятикласників та у шкільній програмі в цілому.

Історія чи сьогодення?

      — Підручник «Вступ до історії України» вміщує попередній курс про історичні події нашої країни від найдавніших часів до сьогодення, дає загальні поняття про історію країни в цілому, тому проігнорувати важливу історичну подію сучасності — помаранчеву революцію, свідками котрої були самі діти, було б несправедливо, — коментує заступник головного редактора видавництва підручника «Генеза», історик за освітою Олена Радзивілл. — Нам відомі випадки, коли не те що з підручників — із енциклопедій витирали портрети національних діячів, які були репресовані в 30-х роках, буцімто їх і зовсім не було, буцімто таких подій в історії й не відбувалося. То що, сьогодні ми будемо приховувати події революції? Це історичний факт. А от як вiн донесений до юного читача — справа добросовісної оцінки історії автором.

      Підручник Віктора Мисана, навколо якого сьогодні точаться суперечки, у конкурсі, що проводило Міністерство освіти і науки, посів третє місце із трьох запропонованих. За словами голови журі, заступника директора Інституту історії України НАН, доктора історичних наук Олександра Реєнта, цей посібник був найслабшим, викликав найбільше зауважень у незалежної комісії. Проте без відповіді так і залишилося питання: чому ж саме цей, найслабший з підручників, було рекомендовано Міносвіти? Щодо параграфа про події революції, то він, природно, з'явився у січні, вже після затвердження книги, котре відбулося у листопаді.

      — Журі проводило оцінювання книги без останнього параграфа. Хтозна, чи побачив би світ цей підручник, якби сталося інакше. Сьогодні час, дійсно, спресований і промовчати про події на Майдані справді не можна, проте виклад матеріалу повинен бути набагато спокійнішим, — відзначає Олександр Реєнт. — Утім те, що українці відносять до історії, англійці, приміром, вважають політикою, вони відстоюють думку, що тільки події півстолітньої давнини можуть увійти в історію.

      Про те, що освітяни народну революцію визнали історичною подією, свідчить і той факт, що в цьому році екзаменаційні білети з історії на випускних іспитах уже містили запитання про події на Майдані. Хоч ніяких підручників школярі на той час, звісно ж, не мали, відповідно, і критерії повноти та коректності знань про помаранчеву революцію визначалися винятково суб'єктивно.

Емоції чи об'єктивність?

      Закиди видавництву про те, що воно випустило «помаранчевий» підручник, у «Генезі» рішуче вiдкидають, оскільки навіть розділу під такою назвою немає. Термін «помаранчева революція» вживається єдиний раз, у параграфі «Майдан Незалежності», у пункті «Вибори Президента», і про революцію вказано як про один iз моментів колізії виборів Президента. Проте у видавництві зізнаються, що «автору не вдалося приховати своїх симпатій, уникнути емоційності». І справді, емоційність добре проглядається у підручнику Віктора Мисана: «Та новообраний уряд народної довіри, спираючись на підтримку мільйонів українців, обов'язково подолає труднощі», або «Його перемога — це перемога усього українського народу, що хоче жити заможним і щасливим життям».

      — Уникнути емоційності автори підручника не могли, неемоційний виклад матеріалу для шкільного підручника 5 класу — нецікавий і навіть абсурдний, — аргументує Олена Радзивілл. — Діти 10—11 років сприймають інформацію на емоційному рівні, і на це спрямовані всі зображальні засоби підручника, так званий методичний апарат. Можливо, в цьому випадку автор недостатньо зміг приховати, притлумити свої симпатії, особисті та політичні.

      Учителі, котрим доведеться працювати з цим підручником, не в захваті взагалі від ідеї введення курсу «Вступ в історію України» до шкільної програми. Дитині п'ятого класу, на думку вчителів, буде складно його опанувати, запроваджені раніше оповідання з історії України були цілком прийнятними для дітей цього віку.

      — Введення параграфа про події революції для п'ятикласників недоречне, — вважає історик, директор Богодухівського навчально-виховного комплексу, що на Черкащині, Ігор Величко. — Лаконічне, інформативне викладення подій Майдану цілком достатнє, щоб дитина зрозуміла, що й до чого, більшого від неї вимагати неможливо, це вже хай одинадцятикласники розбираються в деталях. Ніяких же емоцій у підручниках не повинно бути, дітям необхідно просто сприймати інформацію — об'єктивну й ненав'язливу. Проте практика доводить, що наука у нас, як правило, заполітизована, і з приходом нової влади, не встигнувши розвінчати попередні культи особи, ми створюємо інші.

      П'ятикласнику все одно, що помаранчева, що помідорна, що бананова революція, дитина все сприймає на рівні напівказки, говорять учителі. Але дорослі, ніби продовжуючи гратися у гру під назвою «Політика», часто-густо намагаються поширити її правила і на тексти підручників.

      — Будь-яку історичну подію, викладену в підручнику, можна сприйняти з певним політичним підтекстом, — заперечує Олена Радзивілл. — Приміром, навколо зовсім не сучаних подій Переяславської ради чи то ІІ Світової війни ще досьогодні точаться суперечки, й різні сторони не можуть дійти згоди, тому розцінюють написане по-різному.