Ця ініціатива обіцяє стати однією з найбільш важливих подій у духовному й суспільному житті не лише Придніпров’я, а й усієї України.
Проєкт народився завдяки творчому тандему Комунального закладу «Музей історії міста Кам’янське» та Громадської організації «Коло Мамая», за фінансової підтримки Українського культурного фонду.
Ідея вже викликала значний інтерес серед митців, науковців, інтелектуалів та громадських активістів як з різних куточків України, так і з-за кордону.
Авторка та кураторка проєкту, кандидатка історичних наук, директорка Музею історії м. Кам’янське Наталія Буланова, переконана: проєкт допоможе трансформувати біль втрати у колективну силу.
Для неї «Музей покинутих міст» — не просто чергова виставка, а глибоке наукове та емоційне осмислення сучасної трагедії українців.
Як історик, вона чудово розуміє, що без фіксації живих свідчень сьогодення ми ризикуємо втратити пласти колективної пам’яті.
Тому з перших днів війни пані Наталія записує свідчення людей про пережите, щоби зберегти для наступних поколінь усну історію сучасників, у якій відображається трагедія цілого народу.
Живий літопис стійкості
І в новому проєкті Наталія Буланова прагне створити інтерактивну платформу, де кожне слово, артефакт чи художня інсталяція промовлятимуть до глибин людської душі, перетворюючи сухі факти на живий, пульсуючий літопис нашої стійкості.
За задумом кураторки, «Музей покинутих міст» — це комплексне громадсько-духовне рішення. Воно гармонійно поєднає новітню мультимедійну виставку та глибокий рефлексивний простір, зосереджений на дослідженні феномену втраченого дому.
Проєкт обіцяє стати однією з найбільш важливих подій у духовному й суспільному житті не лише Придніпров’я, а й усієї України.
Проєкт фокусується на колективній пам’яті про українські міста, які були зруйновані або окуповані внаслідок російської агресії — Бахмут, Маріуполь, Авдіївку, Попасну, Мар’їнку, Соледар та ін. Головна мета, яку ставить перед собою команда проєкту — трансформувати особистий біль, психологічну травму конкретної людини від втрати рідної оселі у спільний культурний маніфест.
Це своєрідна арт-терапія, покликана сприяти психологічному відновленню українців та посилювати їхню соціальну стійкість. При цьому проєкт декларує неминучість перемоги Життя над смертю, Світла над мороком забуття, Надії над зневірою, Духу творчого натхнення над варварською, сліпою силою воєнної руйнації.
Символізм і динаміка
Візуальне втілення цієї масштабної ідеї забезпечує один з найвідоміших сучасних українських художників-графіків — Олег Кіналь, котрий став головним дизайнером проєкту. Майбутня експозиція створюється на синергії сучасного мистецтва та документалістики.
Відвідувачі побачать тематичні графічні й живописні роботи, а також концептуальні інсталяції з глибоким символізмом: «Двері в нікуди», «Скляний купол», «Насіння під руїнами». Поряд із творами мистецтва презентуватимуться автентичні предмети, які вдалося вивезти з окупованих територій, а також емоційний відеоряд, фотодокументалістика, аудіозаписи зі свідченнями людей, котрі втратили свій Дім.
Завдяки сучасним технологіям буде відтворено унікальну атмосферу та історію постраждалих міст, що зробить пам’ять про них доступною широкій аудиторії. Динамічність експозиції забезпечуватимуть кураторські екскурсії, воркшопи, майстер-класи, публічні диспути та цікаві зустрічі.
Терапія крізь цифрову епоху та інтеграція громад
За словами Наталії Буланової, ідея створення такого простору продиктована суворим сьогоденням. Станом на початок 2026 року тільки в одному Кам’янському зареєстровано 35 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Це люди з непростими, зламаними долями та глибоким травматичним досвідом, які приїхали з Донецька, Маріуполя, Лисичанська, Рубіжного, Авдіївки, Бахмута, Каховки, Соледара, Волновахи, Покровська та інших гарячих точок.
Повернення. Авторка — Ірина Кравченко. Полотно, олія.
Вони гостро потребують не лише даху над головою, матеріальної та правової підтримки. Їм життєво необхідно отримати підтвердження того, що їхнє минуле, їхні спогади не зникли безслідно в обвуглених згарищах і купах битої цегли.
Що міста, які приходять до них у снах, продовжують жити у серці нації. «Музей покинутих міст» стане цифровим домом, що рятує від забуття, допомагаючи новим мешканцям адаптуватися, а приймаючій громаді — серцем відчути трагедію своїх нових сусідів.
Попри всі труднощі воєнного часу, організатори налаштовані оптимістично: перших відвідувачів «Музей покинутих міст» планує прийняти 15 вересня. Проєкт підтримують міська влада, УКФ та переселенські спільноти, зокрема Центр «ЯМаріуполь», Авдіївський ХАБ «ВПОраємось», Добропільський та Очеретинський гуманітарні хаби, які допомагають збирати особисті речі та історії очевидців.
Записи усної історії мешканців «покинутих міст».
Хронограф проєкту: Open call для митців
Паралельно зі стартом проєкту оголошено прийом заявок для художників, скульпторів, авторів мистецьких інсталяцій. ГО «Коло Мамая», Музей історії міста Кам’янське та Національна спілка художників України закликають творців представити роботи у будь-яких техніках і жанрах, що осмислюють тему втрати дому та сприяють суспільному діалогу.
Прийом заявок від учасників тривав до 1 серпня 2026 року. До 1 вересня — очікується подача готових мистецьких робіт. З 15 вересня до 31 жовтня 2026 року — мультимедійна виставка експонуватиметься у Музеї історії міста Кам’янське.
На цьому історія не завершиться: за словами Наталії Буланової, опрацьовуються плани організувати експонування виставки і в інших містах, щоб поширити світло пам’яті та надії країною.