Валерій Боровик: «Ми вже знаходимося у війні майбутнього»

Коли під час спецоперації «Павутина» з прихованих «вуликів» у небо злетіли безпілотники «Оса», мало хто знав, чия саме інженерна думка лягла в основу цієї новітньої технології.

 

Згодом з’ясувалося, що за створенням «кусючих» дронів стоїть оборонна компанія First Contact, яку очолює учасник бойових дій Валерій Боровик.

 

Він є одним із ключових фахівців, які сьогодні формують сучасне обличчя українського оборонно-промислового комплексу і добре знається на філософії війн майбутнього.

 

В інтерв’ю «УМ» фахівець розповів про стрімкий розвиток українського мілтеку, створення антибалістичної програми, використання космічних технологій на фронті та умови, які можуть наблизити перемогу над ворогом.

 

На його переконання, у протистоянні з росією Україна не має права здаватися, адже війни майбутнього вже розгортаються на нашому полі бою.

— Пане Валерію, наразі ви є автором концепції, реалізація якої дозволить поступово забирати бійців з передової. На вашу думку, сучасна війна передбачає формат, коли дрони воюють з дронами, тому Україна повинна якнайшвидше створити найбільшу у світі армію пілотів. Що для цього потрібно зробити у першу чергу?

 

— Це вже потихенько працює. Військові управляють безпілотниками дистанційно, із захищених місць. Але ідея створення даної концепції виникла у мене ще тоді, коли відбулася «Павутина», і про це ще ніхто не говорив. Логіка полягає в тому, щоб цей проєкт масштабно поширити на всю лінію зіткнення. Хтось виносить ці дрони чи вони виїжджають на передову, а солдати на другій лінії працюють захищені. 

 

Йдеться, у тому числі, і про зміну підходів до мобілізації з тим, аби налагодити здоровий діалог із суспільством. Треба через розпорядження, законодавчі акти, через зміни до закону про мобілізацію донести такий меседж — є відбір людей, які можуть дистанційно працювати з турелями, з надводними, підводними, повітряними, а в майбутньому і з космічними дронами.

 

Іде спеціальний відбір, ми контрактуємо цих фахівців і держава дає зобов’язання, що не відправить їх на передову. Вони працюватимуть у захищеному місці, не наражаючись на небезпеку. Таким чином ми піднімемо пласт людей, які зараз ховаються, шукають бронювання або взагалі виїжджають за кордон. Може з’явитися статус — хайтек-мобілізований. Технологічно підковані фахівці  зможуть працювати  і в майбутньому, маючи дистанційну роботу. 

 

За цим йде кілька складових — контроль за людиною, наявність відповідного обладнання для виконання таких місій, ідентифікація оператора з тим, аби він не передавав керування іншому. Забезпечити ці складові можна через програмні, апаратні рішення військового керівництва і Міністерства оборони. Тільки так ми зможемо реально отримати найбільшу армію пілотів у світі. 

 

У нас є досвід роботи з іноземцями. Якщо ми знайдемо дистанційну форму співпраці з ними, то вони можуть і не приїжджати в Україну. Просто підписують смарт-контракт, отримують обладнання і працюють. Усі механізми реалізації даної системи можна відпрацювати детально з відповідними спеціалістами.

 

— Тобто сучасна війна може відбуватися так: людина перебуває, умовно кажучи, в Польщі, і при допомозі техніки воює на передовій в Україні?

 

— Саме так. Вона може сидіти де завгодно — у Нью-Йорку, Боготі чи, наприклад, Південній Африці. При цьому наше завдання — забезпечити тотальний контроль і правильно сформулювати контракти. 

— Пане Валерію, Україна спільно з партнерами анонсувала амбітну антибалістичну програму “Фрея” (Freyja), яка має стати доступнішою європейською альтернативою системам Patriot і передбачає локалізацію виробництва протиракет, зокрема FP-7 українського виробництва. Розкажіть, будь ласка, на якому етапі реалізації перебуває цей проєкт прямо зараз і чи вдалося вже перейти від концептів до практичних випробувань? 

 

— Проєкт Фрея — це антибалістичний щит Європи, що виник з ініціативи України. Системи, розроблені і виготовлені нашими партнерами в європейських компаніях, у нас вже фактично використовуються. Їх просто потрібно адаптувати й інтегрувати в цю систему і, відповідно, отримати результат синергії. 

 

Скажімо, сьогодні ми не можемо виготовляти електроніку і якісь складні навігаційні системи, хоча раніше успішно робили це в рамках інших ракетних програм. Втім, час пішов вперед. Люди не завжди на місці, підприємства часто перебувають під ударами.

 

Тому ідея полягає в тому, щоб об’єднати зусилля провідних європейських виробників, взяти їхні найкращі розробки, подивитися, що можемо використати у цьому проєкті й масштабувати його. Ця ідея вже реалізовується. У наших виробників є хороший досвід масштабування. Ми його відпрацювали на дронах і отримали кінцевий продукт.  

 

Що це може бути? Наприклад, є комплекси ППО IRIS-T німецької компанії Diehl Defence, які дуже класно працюють. Вони застосовуються не проти балістики, а проти інших ударних потуг ворога. Але їхні головки самонаведення можуть бути адаптовані до нового проєкту.

 

Те ж можна сказати про радари компаній Weibel Scientific, Thales, Indra. Заявлено про участь KMD, Kongsberg та інших виробників, які зможуть стати реальним пазлом цієї глобальної системи антибалістичного прикриття Європи. 

 

В Україні драйвером даного проєкту є Fire Point. Наразі проєкт Фрея підтримують вже близько 10 країн. Тобто це не просто якісь контраверсійні ідеї. Це те, що на поверхні і те, що, в принципі, частково вже починає реалізовуватись. 

— Ви розповідаєте про європейський проєкт «Фрея» та ракету FP-7.х, яка розробляється як доступний аналог. Але наразі паралельно обговорюється ліцензійне виробництво ракет до системи Patriot. Якщо оцінити економічну доцільність, швидкість розгортання та ефективність перехоплення балістики — який із цих двох шляхів є більш реалістичним і вигідним для України в найближчій перспективі?

 

— У кожного із цих напрямків є свої позитиви і є свої виклики. Якщо говорити про випуск Patriot ліцензійно, то першим викликом є той факт, що  ще не почалося конкретне обговорення між компаніями-виробниками і потенційною компанією, яка буде працювати за даною ліцензією зі сторони України . Це має бути юридична особа якась, або це буде створений консорціум, можливо.

 

Думаю, що до конкретних документів справа не дійшла, бо сам Трамп заявив — це рішення влади, а з компанією виробника треба говорити окремо. Це є викликом по часу, тому що обговорення деталей співробітництва в такій сфері займає місяці. Треба узгодити технічну документацію, фінансові питання, розібратися з правами інтелектуальної власності, є чимало юридичних і технологічних моментів.

 

Для того, щоб налагодити виробництво,  треба законтрактуватись з усіма постачальниками комплектації, навчити людей, закупити обладнання, знайти місце для виробництва — в Україні чи поки що за кордоном. Тобто є купа різних складових. 

 

У проєкту Фрея — свої виклики. Необхідно, умовно кажучи, подружити — і технічно, і юридично, — купу компаній, за якими стоїть багато підрядників. Але водночас йдеться про інтеграцію в один виріб різних вже готових рішень, які можливо не потребуватимуть багато затрат на дослідження.

 

Ми просто збираємо виріб, тестуємо, отримуємо результат, щось, у разі потреби, поправляємо — і запускаємо у виробництво. Якщо все вийде, то  тоді це може бути і швидше, аніж виробництво ракет по ліцензії. Але ще раз повторюю, ніхто зараз не скаже, що воно дійсно так буде, тому що і в тому, і в тому проєкті є свої плюси, які пришвидшуються, і є свої мінуси, які можуть впливати на час. 

— Пане Валерію, в операції «Павутина» ви продемонстрували справжній прорив, коли дронами «Оса», виготовленими вашою компанією, бійці керували з відстані тисяч кілометрів. Зараз ваша компанія займається розробкою комплексів, що знову називають новою технічною революцією. У чому полягає технологічний стрибок від керованих людиною ударних дронів до автономних роботизованих систем? Як відомо, у цьому сенсі ви чимало уваги приділяєте розвитку космічних технологій. 

 

— «Павутина» показала, що можна проводити недорогі, але гарно сплановані високотехнологічні операції країнам з меншим потенціалом (людським, економічним, фінансовим, військовим) проти країн, що мають ядерне озброєння, велику купу солдат і чимало технологічних рішень. І ось такі точкові, гарно підготовлені історичні операції можуть змінювати хід війни взагалі, тому що держави з великим потенціалом стають вразливими проти новітніх дешевих технологій. 

 

Роботизовані комплекси дійсно можуть стати новою ерою у військовій справі. Насправді вони різні — наземні, надводні, підводні, повітряні: розвідувальні та ударні. Їх можна розмістити на передовій, і люди працюватимуть з ними у безпечних місцях без ризику для життя. Причому все це вже зараз відбувається. У згаданій номенклатурі є і космічні апарати, які скоро теж будуть масштабуватися. Наразі для цього є багато можливостей. 

 

Космічна компонента у даному процесі надзвичайно важлива, оскільки через космос ми отримуємо інформацію про те, де знаходиться противник, куди нам іти, куди наносити удари і що відбувається після нанесення ударів. Без цієї складової більшість операцій будуть неефективними, тому що фактично немає очей, які зверху дають необхідну інформацію. Через космос забезпечується і зв’язок. Наразі нас виручає Старлінк, але інші рішення теж будуть масштабовані. Тобто космічну складову потрібно доєднувати до нової концепції дистанційної війни. 

Виробник українського озброєння Валерій Боровик.

 

— Якісь конкретні ідеї вже маєте?  

 

— Так, ці ідеї є вже давно. Питання в тому, що зараз військові і розвідувальна спільнота в Україні користуються тими даними, які їм надають американські та європейські партнери зі своїх угруповань супутників. Але пам’ятаєте історію з відключенням Маском Старлінку?

 

Звісно, проблему вирішили, але це питання для нашої військової розвідувальної спільноти є стратегічним і супер нагальним. Сьогодні у нас ці очі зверху і зв’язок є, а завтра їх може й не бути. І тому треба розбудовувати свою космічну складову у вигляді супутників і терміналів, які будуть приймати необхідну інформацію. 

 

Ми в цьому плані рухаємося досить активно. Недавно у нас була зустріч із комісаром ЄС по обороні Андрюсом Кубілюсом. Я чітко наголосив на тому, що ця складова має бути підтримана Європейською комісією незалежно від фінансування інших складових. Тим більше, що в Україні є власні технічні можливості й професійний людський потенціал.

 

У нас також є власне бачення щодо розвитку розвідувальних супутників. Зокрема,  Альянс New Energy of Ukraine (до якого входять First Contact та інші компанії) і французький оператор Promеthее Earth Intelligence підписали угоду про створення угруповання малих інтелектуальних супутників для спостереження за Землею. Цей проєкт забезпечить Україні власний, повністю контрольований суверенний доступ до даних космічної розвідки.  

 

У нас є свої напрацювання в роботі з німецькими компаніями. Зараз плануємо підписання конкретних меморандумів чи угод з тим, щоб запускати супутники в інтересах України. 

 

— Тобто можна сподіватися, що ці програми матимуть подальший розвиток? 

 

— Так. Його не може не бути. 

— Тоді дозвольте таке запитання. У 2022-му ви пішли на фронт добровольцем і бачили війну в її «класичному» прояві. Сьогодні ви створюєте нове озброєння і говорите про війни майбутнього. Чи немає у вас внутрішнього відчуття, що ця еволюція конфліктів стає нескінченною? І як нам, як суспільству, навчитися жити та захищатися в цій новій технологічній реальності? Невже доведеться звикнути до стану постійної готовності до війн нового типу?

 

— Я б не сказав, що йдеться про різні війни. Це одна і та ж війна, яка розвивається, трансформується і переходить з одного рівня на інший, стаючи більш технологічною. Така динаміка може призвести у майбутньому до війни машин проти машин, роботів проти роботів, дронів проти дронів, а самі пілоти при цьому сидітимуть у захищених місцях. Це не тотально буде, оскільки ми все одно нікуди не дінемося від штурмових підрозділів, від фахівців, які обслуговують дрони тощо. 

 

Але на майбутнє треба зрозуміти, що до цього все йде. Наразі ми не наближаємося до війни майбутнього, ми у ній вже знаходимося. І той, хто швидше реалізує принципи, про які я кажу, покладе їх в концепцію своєї війни, пропише в юридичних документах, той на крок випередить того, хто відставатиме. Тому нам потрібно зробити це швидше, ніж противник. 

 

— Чи можна Україну назвати у цьому сенсі автором нової концепції?

 

— Можна, але з уточненням — росія сьогодні багато чого робить теж, і в деяких технологічних рішеннях активно застосовує цей принцип. У чомусь випереджаємо противника ми, у чомусь — вони нас. Не можна сказати, що ми наразі — попереду всієї планети, а наш противник досі ходить у лаптях до брудних туалетів.

 

— Раніше ви зазначали, що Україна перетворилася на головний світовий полігон для тестування новітніх мілітарних технологій, і сьогодні ми масштабуємо рішення, яких немає більше ніде у світі. У чому саме полягає їхня унікальність?

 

— Я про це говорю, починаючи з 2023 року. Ще коли Головкомом був Валерій Залужний, ми пропонували створити інноваційні дослідно-бойові підрозділи, які б на постійній основі тестували закордонну і українську техніку. Нашу, звісно, менше, бо виробники мають постійні контакти з бригадами.

 

А закордонну (якщо є якісь проблеми) швиденько повертали б назад в лабораторії і разом з іноземними колегами працювали б над її вдосконаленням.  Цю ініціативу підтримала німецька Diehl Defenc та інші великі компанії. Логіка полягала в тому, щоб не просто відтестувати й дати свій висновок, а щоб наші інженери створювали такі продукти і відтестовували з доступом до передової разом із західними інженерами.

 

Але ідея так і не була реалізована. Років за два у Міністерстві оборони та в Мінцифрі почали пропонувати тестування різних засобів через Brave1, але масштабно проєкт і досі не розвивається в тому форматі,  який ми пропонували ще три роки тому. 

— Пане Валерію, феномен швидкого розвитку українського military-tech вражає бага­тьох експертів. На вашу думку, що саме стало головним каталізатором процесу? Спрацював прихований інженерний потенціал, який чекав свого часу, чи це суто вимушена адаптація та відповідь на екзистенційну загрозу?»

 

— По-перше, Україна і в Радянському Союзі завжди була якщо не основною складовою космічних оборонних технологій, то надзвичайно важливою. Нагадаю, що одні з перших комп’ютерів були зроблені саме у нас. А це означає, що кібернетика і машинобудування дуже сильно розвивалися. Майже всі видатні космічні конструктори СРСР були з України. Тобто я б сказав, що цей потенціал закладений на генетичному рівні. 

 

По-друге, війна завжди штовхає думку різного типу людей до того, як вберегти себе, свою сім’ю, як захистити країну. І ось такий поштовх,  адреналін у багатьох трансформувався не в те, щоб кудись бігти й ховатись, а в те, щоб зупинити ворога, припинивши це жахіття.

 

До того ж, швидкі до впровадження ідеї українці продукували і до війни, але у них, на жаль, не було можливості їх реалізувати. Війна цю ситуацію змінила. Плюс держава підтримала, побачивши, що традиційні військові рішення і традиційна техніка не справляються з цією навалою. Та й традиційної техніки у нас теж не було в достатній кількості.  

 

Якщо говорити конкретно про мене і нашу компанію, то космічними технологіями ми займалися ще до початку війни в 2014 році. У нас є в Альянсі Лабораторія перспективних реактивних двигунів, яку з початком повномасштабного вторгнення активно зараз реанімуємо.

 

У 2015-му році ми були учасниками проєкту по запуску супутника великою сінгапурською компанією  Singapore Technologies, який обладнаний нашою двигунною установкою. Ми також розробляли ракетоносії для запуску в космос. І супутники, але програми не були профінансовані.

 

А в 2014-2015 роках створили перший в Україні дрон-камікадзе «Ятаган», на виробництво якого, після випробування, теж не знайшлося у держави коштів. Тоді якраз пройшли Мінські домовленості, що зупинило фінансування ударних озброєнь. Чому? Не знаю, адже, думаю, всі адекватні люди розуміли — на Криму і Донбасі росія не зупиниться.

 

А коли прийшла велика війна, то, звісно, ми підняли все, що робили до цього. Багато компаній з різних бізнесів і активностей прийшли в мілітарний сектор. Україна тепер — одна з найкращих мілітарних держав світу, що має технології, яких часто немає у наших ворогів і партнерів.  

 

 

— Ви кажете, що ще з 2014 році було очевидно: росія не зупиниться на Криму та Донбасі. А якщо подивитися на нинішній етап війни глобально, то в чому полягає її внутрішня стратегічна логіка тепер? До якої конфігурації фіналу ми рухаємося і що саме, на вашу думку, можна буде вважати нашою справжньою перемогою?

 

— Я думаю, що це вже Третя світова війна, яка далі проходитиме з ядерними вибухами, із залученням великої кількості країн, із розмореженням тих конфліктів і нереалізованих амбіцій, що мають великі держави. Є країни, які хочуть захопити інші території або повернути те, що їм колись належало історично. Тобто навіть коли буде якась «заморозка», вона все одно призведе до ще більшого сплеску протистояння і залучення нових учасників з різних сторін.  

 

Взяти хоча б Іран. Скільки разів Трамп заявляв про те, що зупинив війну і що вже все зроблено? Разів двадцять чи тридцять? Але навіть після підписання договору всі розуміли, що це не так. І ось, будь ласка, — знову гаряча стадія.

 

І все ж це приклад не настільки масштабної війни, як у нас. Такої війни більше ніде немає у світі, але ніхто не каже, що її не буде у майбутньому. Потенційно гарячих точок немало — Тайвань, Індія–Пакистан, у Туреччини є питання з курдами. Нові фронти може відкрити й росія. Багато зброї є в КНДР. 

 

Звісно, я дуже хочу помилитися, але починаючи з 90-х років кажу — Третя світова буде на нашому віку. Такою є логіка розвитку цього світу, який накопичив багато зброї і купу невирішених проблем — політичних, територіальних, економічних, фінансових. Фактично, що таке гроші? Вони наразі не забезпечені нічим.

 

Це такі собі циферки, числа у вашому мобільному або на якихось папірцях, які всі називають купюрами, чи банкнотами. Але насправді це — ніщо. І ось це «ніщо» стало не просто платіжним інструментом, а інструментом заробітку. Гроші заробляють гроші. Це насправді нонсенс, тому економіка не встигає за тим валом цифр, що є на банківських рахунках. Тобто ці цифри для економіки нічого не значать. Вони нічим не підкріплені. 

 

Словом, протиріч у світі настільки багато, що, найвірогідніше, без війни чи тотального катаклізму вони не вирішаться. Це може бути війна, глобальне природнє лихо або, наприклад, прихід іншої цивілізації. Недарма ж людей вже зараз поступово готують до відкриття контактів з інопланетянами. 

 

— А що у цьому сенсі може відбуватися в Україні? Можливо нас нарешті залишать у спокої, бо ми своє вже відбули? 

 

— Ніхто від нас просто так не відстане. Це станеться тільки тоді, коли ми сильно надаємо їм по зубах. Коли ми усіма своїми діями зробимо так, щоб вони розвалилися. Влада там мусить пройти через великі катаклізми, оскільки проста ротація президентів нічого не змінить. Боюсь, що наступник путіна буде ще гіршим.  

 

— Чи є тоді сенс чинити спротив далі, втрачаючи людей? Можливо дійсно пора домовлятися?

 

— Ці два процеси мають йти паралельно, адже якщо ми перестанемо чинити спротив, нас просто розірвуть. Нас повністю нейтралізують як націю. Простіше кинутись у прірву з великої гори, бо інакше це називатиметься самознищенням країни, себе і майбутніх поколінь. Але нам потрібний не просто спротив. Необхідно воювати і перемагати, не відмовляючись від переговорів.  

 

Наразі війна перейшла у стадію, коли дві великі країни знешкоджують, знекровлюють одна одну дальніми ударами. Гейм чейнджеру немає. Ним міг би бути ядерний удар, але один із хазяїв росії — Китай, поки що не дає добро. Що, у цьому сенсі, буде в майбутньому — поки що не ясно. Тому говорити про певний суттєвий перелом не доводиться. А відтак, це логічно, що треба домовлятися. Але по лінії зіткнення, а не як хочеться нашому противнику. Віддавати те, що вони не завоювали, ніхто не буде.  

 

Отож необхідно максимально знекровлювати росію різними санкціями, підсилювати наші військові та оборонні спроможності, тиснути на російську еліту, аби вона схиляла свого лідера до зупинки протистояння на цьому етапі. Без втрат немає виходу з цієї ситуації. Ми втрачаємо людей, вбиваємо економіки і при цьому ніхто не досягає критичного успіху. Це треба зупинити.