Рукотворна листівка з 8 Березня, адресована Ганні Володимирівні Заваровій, професорці кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА, яку я побачила на ретроспективній виставці видатного художника, графіка, дизайнера Василя Єрмилова (1894—1968), була сигналом того, що Єрмилов — це не далекий забутий класик конструктивізму; по «Мистецькому Арсеналу» ходили люди, що знали харківського художника, дружили з ним, підтримували — Олександр Парніс, Дмитро Горбачов. Чому ж ця виставка — тільки друга «персоналка» харківського авангардиста після 1962 року? І чи могла б вона відбутися, якби ідею відомого московського літературознавця Олександра Парніса (народився в містечку Дунаєвці) не підтримали московський бізнесмен і колекціонер Костянтин Григоришин (народився у Запоріжжі) та арт–директор московської галереї «Проун» Марина Лошак (народилася в Одесі). План повернення Василя Єрмилова в контекст світового мистецтва передбачає світове турне даної виставки. «Ми б хотіли, щоб це було в Стеделіку в Амстердамі, в Tate Modern у Лондоні, в МоМа в Нью–Йорку — у правильних серйозних місцях, де показують музейне мистецтво, — каже в коментарі «УМ» Марина Лошак. — А з другого боку, важливо було почати з Києва, за моїми відчуттями, «Арсенал» — ідеальне місце взагалі для виставок такого роду і для Єрмилова зокрема. Мені здається, він був би дуже задоволений таким проектом. Нам хотілося б, щоб художник повноправно ввійшов у серйозний світовий контекст: його там не знають, бо елементарно не бачили його робіт». >>