Популярний у деяких колах принцип «Вхід — гривня, вихід — дві!» успішно працює у вітчизняному політичному істеблішменті. З владних кабінетів, як і з фронтових окопів просто так не йдуть: висунув голову — значить, зрадник. Відставка очільника Мінтрансу Йосипа Вінського не порушила традицію. Його попередника, харизматичного міністра фінансів Віктора Пинзеника, Прем’єрка провела словами — «нас залишають найслабші міністри», а Вінському кинула у спину — «Корупціонер! Ми звільнятимемося від таких, як він!». На перший погляд дивно, особливо якщо згадати, як по–материнськи відчайдушно Юлія Тимошенко захищала його від нападок журналістів, коли на початку своєї роботи у Мінтрансі пан Вінський почав виїжджати у світ на представницькому «Мерседесі» за мільйон гривень.
Колишні й позаколишні соратники пояснюють таку зміну просто — Йосип уже відіграв! Вірніше, відіграли ним. Лідер соціалістів Олександр Мороз, від якого Вінський гучно перейшов до Тимошенко, не без нотки ревнощів заявив — «вона збила його, мов пішака». Збитих пішаків у нашому суспільстві, як правило, шкодують.
А він і не намагається ліпити образ Індіани Джонса: жодного блиску в очах, стиснутих кулаків, обіцянок щось показати і комусь довести. Лише розгубленість, дуже тонкі натяки на майбутні перспективи — і велика образа на жіночу зрадливість: сидячи за великим столом у кімнаті для переговорів, він виглядав особливо втомленим. В інтерв’ю погоджується — так, став міністром майже випадково... так, працював... старався, як міг... Але не зрозуміли, не дали, не оцінили, не допомогли. Але не проти, мабуть, щоби оцінили інші: політика — матерія непередбачувана, і ніхто не довів, що у слабих немає шансів. >>
