Іван Дзюба: скромний, глибокий і чесний

11:57, 22.02.2022
Іван Дзюба: скромний, глибокий і чесний

Іван Дзюба в нашій історії став уособленням кращих рис: чесності, відкритості, прямолінійності, вірності своїм принципам. (Фото з відкритих джерел)

Є в цьому щось символічне - він пішов за межу в той день, коли його батьківщина, його Донбас, ще глибше заплутався в тенетах "братньої любові" кремлівського карлика. Вірю, що не остаточно, і все ж, питання звільнення і повернення Донбасу відучора стало дальшою перспективою. Чи не тому він пішов саме тоді.

 

Взагалі, Іван Дзюба в нашій історії став уособленням кращих рис "ментальності Донбасу": чесності, відкритості, прямолінійності, вірності своїм принципам. У нього була непроста доля, але він ніколи нікому не прислужував. І навіть його позірне "каяття" змусило його відступити - але не зрадити.

 

У нього був довгий шлях до самого себе, до самоідентифікації і відродження історичної пам'яті. Десь у закапелках пам'яті в нього зберігалися спогади, які бабуся терла кору в 1933-му, щоб прогодувати сім'ю, але всю правду про Голодомор він відкрив набагато пізніше.

 

До середини 1950-х в анкетах у графі "національність" писав "русский", розмовляв переважно російською і в Донецький ( тоді - Сталінський) університет вступив на російську філологію. Але вроджене почуття справедливості уже тоді протестувало проти зневажливого ставлення до українців (як і до кримських татар, євреїв).

 

«Я не скажу, що я тоді був якимось українським націоналістом. Просто я розумів, що українська нація не гірша за інші. І українська мова не гірша за інші. А я весь час, на кожному кроці, відчував оцю зневагу до всього українського. І ще один був фактор: я весь час був на боці слабшого. Я не лише за українців заступався, я заступався і за кримських татар, і за своїх друзів-євреїв. Мною рухало відчуття справедливості. І саме воно підштовхнуло мене до того, що я почав для себе відкривати Україну», - зізнавався Іван Михайлович в 2013 році в інтерв’ю Дмитру Гордону.

 

А потім був Клуб творчої молоді, відомий виступ-протест проти арештів української інтелігенції на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків", арешт, "каяття", відлучення від літературознавства і публічної діяльності - і тріумфальне повернення в літературу наприкінці 1980-х.

 

Але на всіх цих "американських гірках історії" він залишався самим собою: скромним, глибоким і чесним. В першу чергу - перед самим собою. 

 

"Велике бачиться на відстані". Це вже майбутні покоління з висоти свого досвіду вивчатимуть роль дисидентів й Івана Дзюби, зокрема, в збереженні української іскри в часи безпросвітнього брежнєвського мороку. А нам доводиться тішитися. що ми жили з ними в одні часи, мали змогу спілкуватися і вчитися їхньої правди і їхньої мудрості.

 

А Донбас таки буде українським. Весь. І там іще будуть пам'ятники Івану Дзюбі, Миколі Руденку, Івану Світличному, Василю Стусу та іншим, які вчили нас любити й цінувати Україну. Історію не перепишеш.

  • Горький про основи російської відсталості та волі до руйнування

    Навіть радянська цензура забороняла публікувати цей твір, бо в ньому забагато подробиць про поведінку "народа-богоносця" під час громадянської війни та яскраво зображено сутність тих, кого нам століттями нав'язували як "брат'єв" або взагалі як "одіннарод". >>

  • Україна вшановує пам'ять жертв голодоморів

    Україна вшановує пам'ять жертв голодоморів на території України. Не одного лише Голодомору-геноциду, який російська пропаганда досі наполегливо намагається називати «голодом по всій території Совєтського Союзу», а трьох актів масового жорсткого терору: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 рр. >>

  • Війна, яка змінила нас: Вражаючі новели Катерини Пилипчук

    Пані Катерина написала книгу про долі різних українців, що є героями цієї війни і на мою думку, саме про це потрібно говорити сьогодні із світом, говорити із кожним українцем, говорити із дітьми, що зростають у наших родинах. >>

  • Шевченко вистояв, Грушевський вистояв і Україна переможе!

    Москва визнала нашу окремішність, бо ж хотіла знищити і пам'ятник видатному історикові Михайлові Грушевському, котрий на початку ХХ століття науково довів про самобутній розвиток української нації, зовсім відмінний від московської. >>

  • Українці мають бути відкритими для усього світу, зберігаючи самобутність

    Нам треба зараз бути відкритими для усього світу, при цьому зберігаючи свою ідентичність та самобутність. Війна, страждання, біль і втрати мають дати нам можливість перемоги не просто у тому, що росія покине наші території, всі, у тому числі Донецьк, Луганськ і Крим. >>