Стоп-кадр у Шевченковому краї

Спомин про земляка, Юрія Іллєнка, який народився 9 травня 1936 року в Черкасах.

 

Коли Юрій Герасимович приїздив на дачу в село Прохорівку Канівського району на Черкащині, то завжди піднімав на щоглі, що на подвір’ї, український прапор.

І за цією державною ознакою далеко було видно, що в Шевченків край приїхав відомий режисер, кінооператор всесвітньо відомих фільмів: «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Вечір на Івана Купала», «Лісова пісня. Мавка», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лебедине озеро. Зона», «Молитва за гетьмана Мазепу».

 

Місцеві казали так: «Коли Іллєнко приїздить, то наче Україна відроджується, — он як вітер од Дніпра тріпоче хлібний та небесний кольори». 

 

Спекотного літа, в червні 2008 року, мандруючи від села до села Черкащиною, збираючи матеріали для енциклопедії, завітав і я до гостинного двору земляка: назустріч вийшов Юрій Герасимович і його чарівна дружина, актриса Людмила Єфименко. 

 

Так сталося, що Іллєнку від перших кроків в українському кінематографі довелося досить складно. Перший його кінофільм, де був режисером, «Криниця для спраглих», який сьогодні, між іншим, вважають у кінематографі явищем надзвичайним, заборонений.

Цю картину бачили кінематографісти, і потім йому прикро було протягом багатьох років знаходити в чужих роботах повтори сцен, епізодів, мізансцен, якихось акторських прийомів, суто мовних моментів. 

 

Ми сидимо в альтанці, на дачному подвір’ї, який заріс споришем. Уже роздивилися дім, який збудував Іллєнко без сторонньої допомоги: сам столярував, мурував, не кажучи вже про те, що незвичний для українського села бароковий дизайн будинку теж придумав Юрій Герасимович. 

 

Мова зайшла про перебування в тих краях поета: на лівому березі Дніпра, біля села Прохорівка, Тарас Шевченко намалював краєвид «Коло Канева». Але чи не найбільше захопився долею Шевченкових малюнків, а головне — відродженням пам’ятних місць, пов’язаних із долею Кобзаря, без перебільшення, Юрій Герасимович Іллєнко.

 

На Михайловій Горі, де збереглися двохсотлітній дуб Шевченка та старезна сосна Гоголя, поряд із могилою Максимовича, на думку Іллєнка, слід було б провести санацію лісонасаджень, які цілком перекрили для огляду один із найвеличніших краєвидів України. Під дубом Шевченка встановити скульптурну групу «Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом...», де малий Тарас малює краєвид, що відкривається з Михайлової Гори. 

 

Був у Юрія Герасимовича намір відновити й будинок Максимовича, спалений у 1974 році, й розмістити в ньому та інших спорудах їдальні санаторію бібліотеку, літню дитячу школу національної еліти «Тарасова школа» (і програму школи розробив).

 

Кожен семінар має закінчуватися виданням альманаху літньої «Тарасової школи» — тексти всіх лекцій семінарів «Тарасової школи», малюнки і твори її учасників — і розсиланням у всі школи України як методологічного матеріалу для створення програми підготовки майбутньої української еліти. Це справді благородний, патріотичний проєкт з увічнення Великого Українця.

 

Востаннє в столиці, перед далекою дорогою, Іллєнко був на похоронах товариша по кіноцеху — Леся Сердюка.

 

Незаплановано зателефонував мені, й ми зустрілися. Відразу я не впізнав Юрія Герасимовича — борідка, побита сивиною, надавала обличчю солідності й мудрості пророка.

 

«Хочу залишити вам копії своїх малюнків до наших задумів щодо увічнення пам’яті про Кобзаря у Прохоровці», — привітавшись, мовив тихо, зажурено. Потім, глянувши ввись, додав: «Уже не під силу мені чиновнича байдужість, але цього хреста треба нести до кінця, хоч би в пам’ять про Тараса Шевченка. Продовжуйте вже ви...». 

 

...Я Вас не забув, шановний Юрію Герасимовичу, підхопив Вашого духовного хреста і тримаю міцно: упорядкував, відвідавши 800 сіл, енциклопедію «Черкащина» на 1 тис. 100 сторінок, де неймовірно багато про життя і творчість нашого геніального земляка — Шевченка, — та енциклопедію «Шевченкіана університету», благословив у світ книги: «Із козацького краю», «Іду за Шевченком», «Ідемо за Шевченком», «Шевченків Вільно», «Печерськ Тараса Шевченка», «І я лину у віки давньоминулі», «Київська земля — Тарасова колиска», «Іду дорогами твоїми», «У всякого своя доля», «У Києві, мов на небі», «І серце чистеє подай», «Я так люблю Україну», «Вікопомний шлях». Побачили світ 67 публікацій про творчість та оточення Тараса Шевченка. 

 

Сьогодні Юрію Герасимовичу виповнилося б 90! Не забуваймо: людина живе доти в нашій пам’яті, скільки споминаємо!