Митець Розстріляного Відродження: 138-річчя від народження Василя Чечвянського (Губенка)

Сьогодні, 11 березня, виповнюється 138 років від дня народження Василя Чечвянського (справжнє прізвище — Губенко) — українського письменника-гумориста і сатирика, одного з митців трагічного покоління Розстріляного Відродження.

Про це нагадує газета Україна молода.

Василь – старший брат Остапа Вишні, й саме він був авторитетом всесвітньо відомому гумористу й першим проклав шлях у літературу для всієї родини.

Василь народився 1888 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь на Сумщині у величезній селянській родині.

Він був старшим із сімнадцяти дітей Губенків. Батько, Михайло Губенко, був селянином-хліборобом, людиною працьовитою й шанованою в окрузі. У такій родині старший син дуже рано ставав помічником і фактично другою опорою для батьків. Саме тому Василь змалку звик до відповідальності — за молодших братів і сестер, за господарство, за родину.

Серед тих молодших братів був і Павло Губенко — майбутній Остап Вишня, один із найвідоміших українських гумористів. У великій родині Губенків панувала жива народна мова, дотепність і любов до жарту — те, що згодом стане основою творчості обох братів.

Освіту Василь здобув у Київській військово-фельдшерській школі. Він працював військовим фельдшером, а під час Першої світової війни служив у медичних частинах армії. Саме в ті роки з ним сталася подія, яка назавжди змінила його зовнішність: під час служби він серйозно пошкодив око (за одними спогадами — через поранення або важке запалення). Лікарі не змогли повністю відновити зір, і відтоді письменник часто носив пов’язку на одному оці, що стало його впізнаваною рисою.

Щоправда, згідно інших даних око письменник втратив через нещасливий випадок — напад психічно хворої людини на популярну особу.

У літературу Василь прийшов у буремні 1920-ті роки — час великого культурного піднесення. Саме тоді він узяв псевдонім Чечвянський — на честь рідного хутора Чечва, де минуло його дитинство. Його гумор був живим, гострим і дуже народним. Він писав фейлетони, гуморески, сатиричні нариси, висміюючи бюрократію, людські вади, соціальні перекоси й абсурд нової радянської реальності.

Чечвянський швидко став популярним. Він активно друкувався в газетах і журналах, працював у сатиричному журналі «Червоний Перець», був членом літературних організацій і належав до кола українських письменників, які формували нову модерну культуру. За життя він видав понад десяток книжок гумору та сатири, а його тексти охоче читали тисячі людей.

Але 1930-ті роки принесли українській культурі трагедію.

У листопаді 1936 року Василя Чечвянського заарештували органи НКВС. Як і сотням інших українських письменників, йому інкримінували вигадані звинувачення в участі у «націоналістичній контрреволюційній організації». Справу розглянули швидко. Вирок був типовим для того часу — розстріл.

А 15 липня 1937 року письменника стратили в Києві.

Репресії не зупинилися на ньому. Його дружину Надію Губенко заарештували як «члена родини ворога народу» і засудили до восьми років таборів. Двоє маленьких синів подружжя залишилися без батьків і виховувалися в дитячих будинках. Старший син пізніше загинув під час Другої світової війни як солдат Червоної армії.

Лише після смерті Сталіна правда почала повертатися. У 1957 році Василя Чечвянського посмертно реабілітували, визнавши звинувачення безпідставними.

Сьогодні ім’я Василя Чечвянського нагадує про ціле покоління українських митців, які творили  вільну думку — і за це заплатили життям.

Він був не тільки старшим братом Остапа Вишні. 

Він був одним із тих, хто допоміг сформувати українську гумористичну традицію — і чий голос намагалися змусити мовчати назавжди.

Та пам’ять про нього повернулася. І разом із нею — його слово.

Як повідомляла УМ, Іван Світличний: 92-га річниця від народження.