Іван Світличний: 92-га річниця від народження

У 1929 році, 20 вересня, народився правозахисник, літературний критик, поет, перекладач один із лідерів українського опозиційного руху 1960–1980-х Іван Світличний.

Як інформує УМ, про це нагадав у Фейсбуці Олег Вишняков - Почесний Консул Держави Ізраїль у Західному регіоні.

«Його називали архітектором шістдесятницького руху, лицарем духу, світлом у темряві та двигуном шістдесятників. Він народився і виріс на радянській та російськомовній, як її позиціонували, Луганщині, але до останнього дня боровся за незалежну Україну та українську мову.

Друзі та колеги згадували про його незламну позицію, кришталеву чесність та доброту у ставленні до кожної людини. Він був моральним авторитетом для всіх дисидентів, справжнім українським патріотом», - написав, зокрема, пан Вишняков.

Світличний народився у селі Половинкине на півночі Луганщини у селянській родині. Окрім Івана, у батьків було ще двоє доньок – Марія та Надія. Через хворобу тата родину забезпечувала мати Меланія Іллівна, щоб врятувати дітей від голодної смерті, була вимушена податися на заробітки до промислових районів Донбасу. У чотирнадцять років Іван Світличний разом з іншими підлітками намагався підірвати ворожу нацистську техніку, через що лишився без пальців на правій руці. У 1947 році закінчив Старобільську середню школу із золотою медаллю.

Навчався на українському відділенні філологічного факультету Харківського університету та в аспірантурі Інституту літератури у Києві. Його дисертацію «Рухома естетика» не допустили до захисту, бо в ній бракувало «марксистсько-ленінських постулатів». Після закінчення навчання Світличний вчителював, згодом працював у Києві.

Влітку 1965 року за свої виступи проти політики русифікації та правозахисну діяльність Світличний був звільнений з роботи, а 30 серпня вперше заарештований і ув’язнений на 8 місяців. Після виходу з в’язниці він був позбавлений можливості працювати за фахом та публікувати власні твори, тож надалі свої переклади друкував під псевдонімами.

У 1970-х роках Іван Світличний почав збирати записи тодішніх українських поетів. Був створений цілий аудіоархів поетів-шістдесятників, але всі записи були конфісковані КДБ при арешті Івана Світличного у 1972 році.

Світличний був живим містком між Східною і Західною Україною. Він один з перших налагодив творчий зв’язок з діаспорою та львівською інтелігенцією.

2 січня 1972 року Світличний був заарештований вдруге. Звинуватили в «антирадянській агітації і пропаганді» та в «антирадянському націоналістичному світогляді». Його засудили до семи років ув’язнення та п’яти років заслання. Світличний відбував покарання у двох концтаборах суворого режиму у Пермській області і там теж був одним із лідерів руху опору.

Під кінець таборного строку Іван Світличний потрапив до лікарні зі спазмами судин мозку, хворів майже рік. Далі «підхопив» важку форму жовтухи, але це не врятувало його від Алтая, куди засилали «найзапекліших рецидивістів». Важкий клімат, відсутність медичної опіки привели до того, що у 1981 році Світличний пережив інсульт та клінічну смерть. Його звільнили у 1983 році, але повернутися додому не міг літаком і мусив їхати потягом. Іван Світличний майже не говорив, а за три роки перед смертю втратив мову і був повністю паралізований.

Помер Іван Світличний 25-го жовтня 1992 року. На його могилі на Байковому цвинтарі стоїть козацький хрест з написом «Він був світильником, що горів і світився».