Непересічному поету-історику Євгену Маланюку – 125

13:00, 01.02.2022
Непересічному поету-історику Євгену Маланюку – 125

Євген Маланюк. (Фото: архіви)

Рівно 125 років тому, у цей день 1 лютого, народився воїн УНР, що став відомим поетом і істориком української діаспори – Євген Маланюк.

 

Про це у вівторок нагадує Україна молода.

 

Вiн сам себе назвав імператором залізних строф! Євген Маланюк — одна з найяскравіших постатей української літератури ХХ столiття, її безумовний класик. У статті «Хто є найбільший поет в Україні?» Іван Багряний іронічно писав: «Якщо по зросту — то Маланюк». Але у одночасно ставив його на друге місце після Тараса Шевченка.

 

За все життя Євген Маланюк не почув доброго слова на свою адресу з Батьківщини. Його творчість замовчували, фальсифікували. Незаслужено називали його буржуазним націоналістом, фашистом. Це був час, коли тисячі українських митців мордували у сталінських концтаборах, а їхню творчість на десятиліття викреслювали з культурного життя України.

 

Ім'я Євгена Маланюка стало широко відомим лише на початку 90-х років минулого століття, через три десятиліття після його смерті. Довгий час творчий доробок цього самобутнього і талановитого поета був під забороною радянської пропаганди, яка причепила йому «ярлик» яскравого представника «українського націоналізму».

 

Насправді ж він лише палко любив свою Батьківщину, за межами якої змушений був прожити більшу частину життя, і «сумно» жартував, що зазнав трьох еміграцій і двох інтернувань. Любов до рідної землі додавала наснаги творити, виливаючи її у динамічних поетичних рядках і публіцистичному слові!

 

Народився Євген Маланюк (1897–1968) на Херсонщині. Походив із старої козацької родини. Маланюкове прізвище трапляється в реєстрах старшини періоду Хмельниччини. Після знищення Січі Маланюки стали чумаками. «Матері я завдячую дві речі: серце й мистецтво, а батькові – основи з його інтелектуального та світоглядного розвитку», – писав Маланюк.

 

Батьківську землю, рідні серцю місця він неодноразово оспівав у поетичних рядках. Навчався в реальному училищі провінційного Єлисаветграда (нині Кропивницький), який на ту пору був справжнім культурним центром. Запоєм читав – російську класику, німців, французів…

 

Справжнім одкровенням стала для нього, тринадцятилітнього підлітка, книга маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія в 1839 році», де вельми критично йдеться і про російську ментальність, і про витоки російського месіянізму, що є насправді звичайним експансіонізмом.

 

Під час Першої світової війни Маланюк закінчив Київську військову школу, воював на Західному фронті. За бойові заслуги підвищений до поручика. Згодом – сотник Української армії, служив в оперативному відділі Генштабу, був ад’ютантом командувача Армії УНР Василя Тютюнника.

 

Коли військо відступило за Збруч, був інтернований і в польському таборі написав перші вірші українською мовою. Саме звідси починається справжній Маланюк-поет: точний, гострий, лаконічний і абсолютно безкомпромісний.

 

Вся його ранньоюнацька сентиментальність з акмеїстично-символістськими «ахами» й «охами» залишилася в минулому. Натомість з’явився «поет вольового прориву», «залізних імператор строф», «поет крицевої волі». Той, хто залишивши позаду всю приторно-солодкаву «зоресоловейківщину», знайде в собі мужність і силу назвати «рідну неньку» Україну «повією ханів і царів». Багатьох це коробило. І не тільки в радянській Україні, де Маланюка називали не інакше як «петлюрівським недобитком», але й в емігрантському середовищі. Усі збірки Маланюка виходили за кордоном.

 

Перша, «Стилет і стилос» (1925) – у Подебрадах (ця книжка стала етапною для всієї української поезії), «Гербарій» (1926) – у Гамбурзі, «Земля й залізо» (1930) – у Парижі, п’ять наступних – у США, де поет жив після війни. Остання збірка його поезій «Перстень і посох» вийшла вже по його смерті в Мюнхені (1972).

 

Вірші повоєнних літ відкрили в ньому прихованого лірика; його поезії стали більш м’якими й елегійними. А ще були численні есе, публіцистичні та літературно-критичні статті - «Нариси з історії нашої культури», «До проблем большевизму», «Малоросійство». Маланюк висловив надії нації і сформулював те, від чого їй треба відмовитися. «Малоросійство, – писав Маланюк у одному із своїх есе, – це та проблема, що першою постане перед державними мужами вже державної України». Пророчі слова.

 

Як повідомляла УМ, 27 січня, в 1915 році народився митець зі світовим іменем Яків Гніздовський – художник, графік і кераміст.