Схоже, що після феєричного старту дніпропетровців у національній першості дехто з підопічних Олега Протасова занадто високо оцінив свої можливості. Четверговий матч «Дніпра» з польським клубом ГКС з міста Белхатув змусив наших футболістів подивитися на стан речей по-іншому, адже гості вказали дніпрянам на їхні слабкі сторони, принаймні у зламуванні потужних захисних редутів. Цікаво, що подібна проблема стояла перед командою й восени 1986-му, коли «Дніпро» у своєму єдиному протистоянні з польськими командами не зумів забити в 1/32 фіналу Кубка УЄФА «Легії», завершивши матч у Варшаві нульовою нічиєю, але програвши в Кривому Розі (0:1).

Більше двох місяців центровий «Черкаських мавп» Кирило Фесенко намагався вибороти місце у складі команди найсильнішої ліги світу. 20-річний українець у таборах «Юти джаз» провів багато тренувань і кілька матчів, але американці не поспішали підписувати з ним угоду. Саме через перебування за океаном і надію на контракт гравець не приєднався до збірної України, яка б'ється у кваліфікації чемпіонату Європи. Та нарешті позавчора «Юта» вирішила-таки залучити Кирила до своїх лав.

Як би керівництво українського футболу не розкручувало наш внутрішній чемпіонат, справжньою оцінкою рівня вітчизняних клубів вболівальники завжди вважали виступ на європейській арені. До вирішальних відбіркових матчів Ліги чемпіонів вітчизняні гранди підійшли у різному настрої. Гра і результати «Динамо» викликають лише смуток у прихильників «біло-блакитних», а «Шахтар» турнірною дистанцією крокує доволі впевнено. Проте у зустрічах «на Європі» позавчора краще виступили кияни.

За словами виконуючого обов'язки головного тренера нашої національної команди Валентина Берестнєва, грати у рідних стінах для його підопічних виявилося значно важче, ніж за кордоном. Принаймні у суботній грі в Ізраїлі українці почувалися більш розкутими, ніж у позавчорашньому протистоянні із збірною Данії у київському Палаці спорту, де за ними стежила всього лиш тисяча вболівальників. Звісно, клас двох останніх суперників «синьо-жовтих» різниться, що в підсумку й відбилося на рахунку, що фіксувало табло у момент фінальної сирени.

На цьому тижні наші спортсмени продовжили збирати медалі 24-х літніх всесвітніх студентських ігор. За повні перші два дні тижня й ранок середи «синьо-жовта» скарбничка поповнилася ще 15 відзнаками.

Флагман українського хокею продовжує підготовку до старту у вищій лізі чемпіонату Росії. Після чотирьох поразок на зборі у Словаччині підопічні Олександра Сеуканда, пробувши кілька днів у Києві, вирушили на традиційний Кубок «Спартака» до Москви. Турнір проводиться вже 14-й раз, але господарі його жодного разу не вигравали. Натомість у 1999 році тут тріумфувала збірна України, яка тоді зібралася у найсильнішому складі.

Минулої середи наша національна команда пережила справжнє потрясіння — зазнала розгромної поразки в рідних стінах від бельгійців, а за годину по тому поміняла головного тренера. Першочерговим завданням новоспеченого керманича Валентина Берестнєва, який замінив Віталія Лебединцева, було допомогти гравцям впоратися iз психологічним шоком і налаштувати на черговий двобій. Швидкоплинність кваліфікаційного турніру, розклад якого змушує проводити по два матчі на тиждень, не залишала часу розводити «мокроту» з приводу фіаско — уже суботній матч «синьо-жовтих» в Ізраїлі мав дати відповідь, наскільки українці вміють тримати удар.

За відсутності серйозної конкуренції з боку студентів кілька провідних спортивних націй світу, які направили на літню Універсіаду до Таїланду своїх професіоналів, більшість медалей розігрують у конкуренції між собою. Українські атлети користуються можливістю завоювати титули, аби отримати додаткову порцію уваги від рідної держави як у моральному, так і в матеріальному плані.

Всесвітні Універсіади, що проводяться раз на два роки, покликані підтримувати спорт у студентському середовищі. Більшість країн-учасниць надсилає на ці змагання дійсно студентів, тоді як у нас надають перевагу відрядженню професійних спортсменів. Адже за таких умов чиновникам можна буде прозвітувати про високі досягнення. Щоправда, ця показуха ніяк не стосується рівня масового спорту у вищих навчальних закладах, а лише поповнює багаж наших атлетів — медалями або просто ще одним офіційним стартом.

Такого, що позавчора ввечері трапилося на паркеті столичного Палацу спорту, українській баскетбольній громадськості переживати ще не доводилося. Наша чоловіча збірна не просто зазнала найбільшої домашньої поразки у своїй історії, а осоромилася на очах своїх прихильників «по повній програмі». «Мінус 25» із Бельгією — це просто провал. Нехай на трибунах їх зібралося лише трохи більше тисячі, але любителі баскетболу мали цілковите право кричати «ганьба». Адже по-справжньому чоловічого характеру й лідерських функцій не проявив ніхто з наших гравців.