У тенісному світі трав’яний сезон — подія майже миттєва, хоча й дуже яскрава.

За останні п’ять років український спорт втратив досить багато перспективних атлетів, аби говорити про не надто сприятливі умови існування та розвитку цієї індустрії.

Одним великим провалом завершився для жіночої збірної України з баскетболу її виступ у фінальній частині чемпіонату Європи, хоча перед його стартом «синьо-жовті» аж ніяк не входили до числа аутсайдерів турніру.

Третій у сезоні турнір iз серії «Великого шолома», котрий проходить на траві в Уїмблдоні, завжди багатий на сенсації.

Після того, як під керівництвом Олександра Голов­ка молодіжна збірна України не змогла виконати своє стратегічне завдання й кваліфікуватися на Олімпіаду-2020, керівництво вітчизняного футболу призначило на посаду керманича «молодіжки» нового очільника, котрим став Руслан Ротань.

Шанувальникам українського футболу не звикати до тієї невизначеності, котра в останні роки виникає в міжсезоння, коли приходить час офіційного оголошення учасників майбутнього чемпіонату країни.

Процес переходу футболістів від молодіжного до дорослого рівня ігрової майстерності має свої особливості, з огляду на які спеціалісти просять не поспішати з далекоглядними висновками щодо майбутнього конкретних гравців, аж надто цілих команд.

Через ранній виліт кращих тенісисток країни з одиночної сітки «Ролан Гаррос» традиційно сконцентровану саме на цій змагальній дисципліні увагу довелося перевести на парні турніри, де представницям українського тенісу вдається демонструвати несподівано високий результат.

Попри масоване представництво України в одиночній сітці «Ролан Гарросу»-2019 жодному з повпредів вітчизняного тенісу, двоє з яких мали «сіяний» статус, не вдалося пробитися далі третього раунду.

Бажання пограти на найвищому рівні в українському футболі, виграш першої ліги з подальшим підвищенням у класі до елітного дивізіону — це лише половина справи, адже закріпитися серед найкращих колективів країни справа не з простих.