Створювати якісні дитячі програми тепер не в моді. Для журналістів ця робота не є престижною. Для керівників українських телеканалів — не прибутковою. Принаймні такого висновку дійшли учасники «круглого столу» на тему «Куди поділися дитячі передачі?». Його організатор Ліза Хворс каже, що однією з причин організації відкритої платформи на цю тематику стали дослідження глядацьких інтересів школярів. «Коли два роки тому проводилися опитування серед учнів третіх класів, то з'ясувалося, що найпопулярнішою програмою серед школярів було ток-шоу «Вікна» з Дмитром Нагієвим. Сьогодні дитяча увага повністю прикута до мультика «Сімпсони». Невже телебачення більше нічого не може запропонувати нашим дітям?» — обурюється вона.

У майстра на всі руки Олександра Корнія зі Шкліня Горохівського району, що на Волині, буряки та картопля із поля їдуть самі аж у льох. А Олександр Никифорович тільки на кнопки натискає. Йому не треба мучитись і власноруч перти якісь там возики чи тачки з городиною. Все робить електрика! Вже років 15 господарю справно служить величенька вагонетка, яка і доставляє з поля, що за хлівом, буряки та картоплю на подвір'я. Струм до двигуна вагонетки подається по 120-метровому кабелю. Такої довжини якраз вистачає, щоб дістатись в усі куточки городу.

Багато закладів дитячого виховання в Україні перебувають у жалюгідних умовах, «державні» малюки почасти не мають елементарного — тепла й гарячої води. Допомогти майбутньому нашої нації вирішив Міжнародний благодійний фонд «Доля дитини», який разом з партнером зі Сполучених Штатів — приватним дитячим фондом Mcmillan Foundation — започаткував програму «Тепло в душі». «Обігрівати» дитячі душі меценати почали ще у 2002 році, проте активніше взялися за цю проблему цьогоріч.

На тлі блюзнірських заяв російського МЗС стосовно Голодомору в Україні відбувається, як стало відомо, і дещо «корисне» та «позитивне». Приміром, урядовці України та Росії домовилися створити спільну комісію, що вивчатиме історію обох країн. Чим конкретно займатимуться фахівці, задіяні у даному проекті? «УМ» звернулась із цим питанням до директора Інституту національної пам'яті академіка Ігоря Юхновського. «Просто поговорять», — відповів він. І додав, що вiн не має негативного ставлення до роботи подібної комісії, але водночас і абсолютно не розуміє, для чого вона потрібна.

Володимир Гаврилович Біленко, біолог зі стажем, прощаючись зі мною, подарував мені яблуко. Сказав про нього, що це новий, нещодавно виведений сорт. Те одиноке яблуко певний час лежало у мене, як символ сирітства. Сирітства, що випало на долю мого візитера: дорослого сина вони з дружиною втратили, а цього року з життя пішла й вона. Через лікарську помилку. Напевне, хтось додав би: через «банальну» лікарську помилку... Однак жодна людина, проживаючи своє єдине життя, не погодиться із тим, що вона — всього лише зайва одиниця у статистиці фатальних промахів, яких припускаються наші ескулапи. І все ж історія, розказана на цих сторінках, є дуже типовою. На превеликий жаль.

Уже вдруге українські «різнокаліберні» рекламісти збираються вкупі, аби довести, що соціальна реклама у нашій державі є, і вона заслуговує на увагу. Тим більше що проблем у нашому суспільстві, які потребують «рекламування», більш ніж достатньо. Другий національний фестиваль соціальної реклами залучив чи не вдвоє більше учасників, ніж минулого року — з різних міст України було надіслано понад 800 робіт. А змагалися рекламісти у чотирьох номінаціях — зовнішня, друкована, телевізійна реклама та «Комплексні соціально-орієнтовані кампанії».

День святого Миколая — одне з найулюбленіших дитячих свят, на яке малеча чекає цілий рік. А позбавлені сімейного виховання діти — тим більше. Днями в притулку для неповнолітніх Служби у справах неповнолітніх Київської міськадміністрації зустрічали свого Миколая — точніше, дипломата Бориса Тарасюка, екс-міністра закордонних справ. Вітаючи присутніх вихованців закладу з Днем святого Миколая, колишній урядовець побажав їм розвивати свої вроджені таланти. «Я бачу серед вас майбутніх відомих людей України, журналістів і навіть міністрів закордонних справ», — зазначив він.

Перший віце-прем'єр-міністр, міністр фінансів України Микола Азаров вважає, що неадекватне зростання доходів населення в порівнянні з ростом економіки країни призвело до негативних наслідків. «Абсолютно неправильна політика, що проводилася останніми роками, в області невідповідності грошових доходів населення реальним темпам росту економіки», — сказав Азаров у своєму виступі на зустрічі представників великого бізнесу з Президентом України Віктором Ющенком.

На заходi вже давно відпрацьовано практику спільного навчання здорових дітей і малюків, які мають певні вади фізичного розвитку. У звичайній американській школі нікого не здивує дитина на інвалідному візку чи на милицях, ніхто не дражнитиме дівчинку з протезом і не тицятиме пальцем у хлопчика, хворого на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Завдяки такому сусідству у здорової більшості виховується толерантне ставлення до інвалідів, а у хворих малюків не з'являється відчуття власної неповноцінності. На жаль, Україні до запровадження такої практики ще далеко. Наші малюки з фізичними вадами (якими б розумними вони не були!) найчастіше пізнають світ за допомогою книг, інтернету, телевізора й розмов із мамою. Вони або виховуються вдома, або ж навчаються у закритих закладах для інвалідів, і дуже рідко когось із них можна зустріти у звичайній школі...
Напередодні Міжнародного дня інвалідів (який, нагадаю, відзначається третього грудня) кореспондентка «УМ» завітала до однієї із загальноосвітніх столичних шкіл, яка в рамках експерименту відкрила перший клас для дітей з обмеженими фізичними можливостями. І на власні очі побачила, як малюки, хворі на ДЦП, відповідають на уроках, вивчають комп’ютерну грамоту, займаються фізкультурою, граються на перервах з учнями «звичайних» класів та за ручку зi старшокласниками ходять до їдальні. Дізналася про те, що з двохсот дітей-інвалідів Оболонського району Києва, які цієї осені мали піти до першого класу, сьогодні гризуть граніт науки менше половини. А ще — побувала у новенькому приміщенні, в якому за кілька тижнів діти-інваліди почнуть готуватися до першого класу, а першокласники продовжать навчання.