«Військовий госпіталь Луцька. Поранені лежать у коридорах. Якби не знала, що ці фото зроблені вчора, подумала б, що знімки — з часів Великої Вітчизняної. І це все при тому, що в Україні десятки приватних клінік, сотні мільйонерів і мільярдерів, а солдати, які віддають життя за нашу Батьківщину, лежать із жахливими ранами у холодних коридорах!» — це повідомлення однієї з блогерок на сайті «Цензор.нет» викликало у Луцьку неадекватну реакцію.

Із початку війни харківські машинобудівники відремонтували для фронту близько тисячі старих бойових машин, поставили новенькі БТР-Є та БТР-4, готуються відправити армійським частинам партію найновіших танків «Оплот» і запустити у виробництво броньовані автомобілі «Дозор-Б». Але не менш корисними виявилися розробки і харківських науковців та місцевих раціоналізаторів, які теж активно працюють на фронт.

Ми познайомилися на складі Всеукраїнського об’єднання «Патріот», де рядовий Тарас Пастух забирав медикаменти, зібрані волонтерами для 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади. Вдягнутий у «стекляшку» «Дубок», взутий у звичайні армійські побиті берці.

19 червня полтавка Ірина Бойко разом із трьома іншими волонтерами — Володимиром Матлашем, Віктором Калашниковим та Борисом Місюренком — вирушили автівкою в зону АТО — везли продукти, інші необхідні речі для наших бійців. Увечері того ж дня донька Ірини — 29-річна Тетяна Єфремова — зателефонувала їй, проте зв’язку не було.

У серпні російські засоби масової інформації розповсюдили новину про «дискримінацію російської общини» у місті Луцьк. На утиски російськомовного населення в обласному центрі Волині керівники російських громадських організацій поскаржилися навіть спеціальній місії спостерігачів ОБСЄ.

«Ми зараз повинні називати речі своїми іменами», — говорить народний депутат на засіданні Верховної Ради, закликаючи до запровадження воєнного стану в Україні.

Так, речі треба називати своїми іменами. Те, що відбувається зараз у Донецькій і Луганській областях, — це фактично війна. Проте чи можна назвати її «війною» формально?

Генерал-майор Борис Лутін починав воювати 19-річним і в цьому ж віці вже був поранений. Він брав участь в обороні Москви, у звільненні України (зокрема і Полтави) та Західної Європи від німецьких завойовників.

Борис Лутін — росіянин, родом із Ленінграда. Та після війни його дружині-українці захотілося перебратися ближче до батьків — так подружжя осіло в Полтаві.

Це була перша для міста масова зустріч бійців, які повернулися з воєнного Донбасу. Сімдесят прикордонників місяць охороняли рубежі Луганської області. Є поранені, але всі повернулися живими. І вже, здається, лише за це люди готові їм дякувати й аплодувати.

9 вересня в «УМ» була опублікована стаття «Ми після війни стали справжніми грузинами». Однією з героїнь цієї статті була Додо — полковник грузинської армії, член асоціації захисту ветеранів Грузії. Зараз ця жінка в Україні, вона є інструктором добровольців, що воюють на Донбасі в лавах підрозділів «Правого сектору» й УНСО.

Кажуть, війна починається тоді, коли загиблих уже не називають по іменах, а починають рахувати. Волиняни вже давно десятками рахують своїх загиблих і цей сумний список героїв, які не повернулися зі сходу, практично щодня поповнюється новими іменами.