Відстоювати свої права у суді погодиться нині не кожен. Але є такі відчайдухи, як Любов Мірошниченко, жителька міста Корсунь–Шевченківський Черкаської області, яка вже вісім років бореться за справедливість. За професією вона провізор, iз 1986 року працювала в районній аптеці і там їй заборгували зарплату. Ці кошти пані Люба й прагне повернути.

Віртуальні мережі сьогодні багатьом замінили світ реальний. Ними користуються усі без винятку: незважаючи ні на вік, ні на вподобання, ні на соціальний статус. Блукаючи безмежними просторами iнтернету, люди нерідко знаходять собі нових друзів, просто хороших співрозмовників і навіть справжнє кохання. Утім часом трапляється так, що «в реалі» це кохання може виявитися зов­сім не тим, на кого ви чекали все життя. Особливо, якщо цей хтось виявляється твоєю ріднею. Такі мережеві знайомства зіпсували нормальні стосунки між двадцятирічним тернополянином та його сорокарічною матір’ю. Досi вони були начебто чудовими, аж поки жінка раптом не виявила, що розумний і симпатичний хлопчик із однієї з соціальних мереж інтернету, з яким у неї вже півроку крутився віртуальний майже роман, є... її власним сином!!!

Єврейський форум на початку серпня звернувся до міністра МВС Анатолія Могильова з проханням перевірити кілька точок продажу літератури у столиці (мовляв, в Україні «відсутня профілактика розпалювання націонал–шовінізму») та попросив зробити контрольні закупівлі книжок. Днями через цей лист міністрові (до речі, так і не завізований Могильовим) до Печерського райуправління міліції вже викликали чоловіка, який продав підісланим від Єврейського форуму людям «Мою боротьбу».

Єврейська громада звинувачує і «Українську язичницьку книгарню» — там продається «Світова московсько–єврейська проблема та визвольний націоналізм», передмову до якої написав Герой України Левко Лук’яненко. Неугодний і продавець із майдану Незалежності — ветеран війни, 87–річний Іван Гнатович Кислюк, який своїм коштом видав кілька українських книжок. Він, мовляв, книгу Гітлера теж реалізовує.

Чим саме образили євреїв продавці, чому книжковий ринок заповнений працею Гітлера і як можна залагоджувати подібні конфлікти, намагався з’ясувати журналіст «України молодої».

Черкащанка Ілона Шитик, про яку «УМ» розповідала в матеріалі «То була не наша Ілона!», знайшлася. Нагадаємо, що 23–річна дівчина поїхала навчатися до технічного університету в німецькому місті Брауншвейг торік і там зникла. Її батьки — Надія Петрівна та Анатолій Дмитрович — востаннє спілкувалися з Ілоною в березні минулого року по скайпу. Донька була не в гуртожитку, а в невідомій кімнаті. Коли батьки поцікавилися її навчанням, вона перепитала: «А кому потрібне те навчання?». Під час тієї розмови дівчина заявила, що починає нове життя. Батьки кажуть, що «то була не наша Ілона — недоброзичлива, з агресивним поглядом, вона просила відмовитися від неї, практично попрощалася з нами».

Близько сотні працівників «Донецькшахтометробуду» у вівторок вийшли на площу біля Донецької облдержадміністрації з акцією протесту. Вони тримали у руках гасла: «6 місяців працюємо безкоштовно», «Третій рік чекаємо рішення Кабміну», «Донецьке метро: закрити не можна будувати» і вимагали погасити борги iз зарплатні, поновити фінансування будівельних робіт Донецького метрополітену або виділити необхідні кошти для підтримки вже існуючих потужностей. «Останній пункт вимоги більше необхідний місту, аніж метробудівцям, адже навіть мінімальне фінансування дозволить уникнути техногенних аварій у Донецьку, — у розпачі розповідає лідер первинної профспілкової організаціїї ТОВ «Донецькшахтометробуд» Василь Антошеня. — Хоча основним замовником підземки є Мінінфраструктури України, із державного бюджету ми не отримали жодної копійки. Попередній борг було оплачено з бюджету міста, хоча ми неодноразово зверталися до Президента, Прем’єр–міністра, Мінінфраструктури, в інші відомства, але результат — нульовий».

В останню неділю жовтня ось уже впродовж багатьох років ми переводили стрілки годинників назад. І викроювали таким чином собі одну зайву годинку ранкового сну. Проте з нинішнього жовтня поспати довше не вдасться: учора парламент ухвалив проект постанови «Про зміну порядку обчислення часу на території України». Тож відтепер ми припиняємо маніпуляції зі стрілками і залишаємося жити за лiтнiм часом.

Слід зазначити, що на вчорашній розгляд Верховної Ради було винесено одразу два «часових» законопроекти. Один — від екс–БЮТівця Олега Надоші, інший — від «регіонала» Вадима Колесніченка. Між ними є одна принципова різниця: Надоша пропонував залишитися на літньому часі, тобто всій країні жити на годину вперед від звичного природного часу, а Колесніченко пропонував перевестися в жовтні на зимовий час і постійно жити за ним. Проте до розгляду останнього черга взагалі не дійшла — депутати 266 голосами ухвалили проект Надоші.

Замість закону, прийнятого відповідно до норм чинного законодавства, Президентові України підсунули на підпис «фальшивку», і під час розгляду цього закону в Конституційному Суді України «випливуть» усі фальшування, які були здійснені в парламенті при його ухваленні. Виявиться не лише факт неправомірного «перескакування» спікером парламенту з поправки № 28 відразу на поправку № 46, а й усі інші факти грубого порушення Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Трагікомедійний серіал під назвою «пенсійна реформа» завершився: після чергових «косметичних» правок, внесених Верховною Радою, пенсійний закон підписав Президент України. Відтак пенсійна «революція» остаточно стартує з 1 жовтня: буде вам тепер і обіцяне підвищення пенсійного віку для жінок, і нова «математика» зі знаком «мінус», і обмеження максимальних пенсій. Цікаво, що пенсійна реформа, ухвалена в нічних баталіях Верховною Радою ще два місяці тому, мала б уже працювати. Але парламентарії, кажучи молодіжним сленгом, «провтикали» в ухваленому законі норму, за якою б довелося практично всім пенсіонерам додати до пенсії зайві дві–три сотні гривень. Помітивши свій «ляп», депутати мусили ще раз «редагувати» пенсійний закон, щоб, не дай Боже, зайва копійка не перепала простим смертним. Тепер, шановні виборці, можете спати спокійно: все пораховано і зекономлено! І ухвалено главою держави.

Першим ділом, коли відомий актор Іван Миколайчук приїжджав у нове місто, відвідував залізничний вокзал, базар і цвинтар. Казав, що тільки в цих місцях можна зрозуміти, які тут люди живуть. На жаль, історично так склалося, що чи не в кожному українському місті і селі від побаченого на кладовищі плакати хочеться. Свіжі могили ще сяк–так доглянуті, бур’яни викошені, а поруч обов’язково буде давній цвинтар, на який людська нога років 50 не ступала.

Із 1 вересня цього року мала б набрати чинності горезвісна пенсійна реформа. Але цей закон ще досі не підписаний спікером парламенту, а відтак і Президентом України. Усі пам’ятають, з якою гарячковістю, посеред ночі, ухвалювався цей сумнівний закон ще на початку липня. Президент України підганяв народних обранців, уряд України наполягав на якнайхутчішому ухваленню так званої пенсійної реформи, віце–прем’єр–міністр Тігіпко заявляв, що піде у відставку, якщо парламент не проголосує до кінця липня за цю реформу.

Зараз точиться багато розмов про те, чому досі не завізовано цей документ. Провладні депутати заявляють, що пан Литвин не підписав закон з тієї причини, що в парламенті зареєстровано постанову від депутатів–опозиціонерів щодо скасування рішення Верховної Ради про прийняття в цілому цього закону, оскільки значна частина народних обранців не проголосувала особисто за його прийняття. Таке пояснення виглядає смiшно, бо ні для кого не є секретом, що майже всі рішення парламенту не голосуються особисто депутатами, а «кнопкодавами» за помахом відомого диригента. І в такому разі треба було б скасовувати майже всі голосування в парламенті.

Очевидно, що саме на Банковій вирішили пригальмувати запровадження так званої пенсійної реформи або й узагалі її провалити. Головна причина — це стрімке зниження рейтингів Януковича та Партії регіонів, якщо новий пенсійний закон буде підписаний Президентом України. Зараз дуже важливо, аби нинішня влада зрозуміла: запровадження так званої пенсійної реформи у тому вигляді, у якому вона була проголосована в парламенті, призведе до повної катастрофи пенсійної системи України.