Отець–ректор Українського католицького університету Борис Гудзяк звернувся до громадськості з відкритим листом. У ньому він, зокрема, повідомляє про співробітників Служби безпеки, які прийшли до нього «у справі студентів». Найбільше здивувало ректора Католицького університету те, що співробітник СБУ відмовився залишати адресований ректору документ. Тож у меморандумі отець Гудзяк повідомляє: близько пів на десяту ранку він отримав дзвінок на свій мобільний телефон від представника СБУ, який попросив про зустріч. Зустріч відбулася у приміщенні ректорату УКУ. Саме цей есбеушник, за словами отця Гудзяка, вже контактував із ректоратом торік, під час візиту до університету тодішнього Президента України Віктора Ющенка. Відвідував він УКУ і 11 травня цього року у справі запиту Ін­ституту екуменічних студій та Інституту історії Церкви щодо підписання угоди про опрацювання архівів СБУ.

Учора у Львові почали вшанування ветеранів національно–визвольних змагань, адже 23 травня ще ОУН визнала Днем Героїв — святом пам’яті борців за волю України. Тож у великій сесійній залі Львівської міської ради відбулося урочисте засідання, де 50 ветеранів національно–визвольних змагань нагородили пам’ятними медалями. Свого часу, на Другому зборі ОУН, травень визнали найтрагічнішим періодом для національно–визвольного руху — цього весняного місяця було вбито провідників Української Держави, засновника та Провідника Організації українських націоналістів, полковника Євгена Коновальця, підірваного 23 травня 1938 року в Ротердамі агентом НКВС. У травні більшовиками було закатовано й ідеолога державної самостійності України Миколу Міхновського. А в Парижі 25 травня 1926 року загинув від руки більшовицького агента Симон Петлюра.

Учора весь Львів був зосереджений навколо «страстей за Табачником» — кілька тисяч студентів зібралися на мітинг із вимогою відставки міністра освіти й науки. Крім студентів, паралельно виступили й активісти громадських організацій та партійці «Нашої України». Якщо спудеї почали своє віче під Університетом імені Франка, то політичні активісти зібралися під пам’ятником Бандері.

Столиця Галичини всерйоз готується дати відсіч промосковському ухилу нової української влади — львів’яни настільки активізувались, що вчора Віктор Янукович навіть... скасував свій візит до Львова.

Про глибинні причини другого поспіль відкладення поїздки глави держави до міста Лева можна лише здогадуватись, а найвірогіднішою є завтрашня зустріч Януковича з російським очільником Дмитром Медведєвим; на ній має бути підбито «газовий підсумок». Приїзд Президента у Львів перенесли, бо, не виключено, Янукович мав би «сигналізувати» галичанам дещо проукраїнське. А до зустрічі з Дмитром Анатолійовичем Віктор Федорович, можливо, вирішив не дражнити партнерів «надмірним патріотизмом».

Смерть Леха Качинського вплинула на польську політичну сцену. Тепер президентські вибори у країні мають відбутися не за розкладом — восени, а до кінця червня. Такі терміни конкретизував екс–голова Конституційного трибуналу Польщі професор Єжи Стемпень.

Сьогодні Львів святкує одне зі своїх найромантичніших свят — День Прапора. Двадцять років тому, 3 квітня 1990 року, над львівською Ратушею замайорів синьо–жовтий стяг. Проголосували за це депутати під головуванням мера Богдана Котика. Прапор урочисто підняли народні обранці Стефанія Шабатура, Євген Шморгун та Зиновій Саляк.

Львівська обласна рада від початку Незалежності займала чітку й безкомпромісну позицію у стратегічних питаннях всеукраїнської ваги. Нині, хоча демократичність президентських виборів та їх результат сумніву не піддаються, певні кроки уряду Януковича вже викликають серйозне занепокоєння депутатів «Галицького сейму», як іноді називають облраду. Про межу компромісу з новою владою і те, що «опозиції двох свіжостей не буває», «УМ» розповів голова обласної ради Мирослав Сеник. Нинішню посаду він обійняв як представник «Нашої України», а перед тим буч членом КУНу й УРП.

Перед виборами Президента України і під час самої кампанії ЄС оцінював нашу ситуацію як дуже складну і був готовий до надання посильної допомоги Києву для виходу з можливої політичної кризи. Однак цього не знадобилося — офіційна Європа тішиться тим, що президентські вибори й передача влади в Україні відбулися демократичним шляхом. Тепер Київ стоїть перед іншими викликами, й у стосунках із Брюсселем — також. Від нової української влади чекають визначеності та конкретних кроків, які засвідчать, чи євроінтеграційна політика «непомаранчевої» України буде лише красивими словами, чи її підкріплять реальні реформи в цьому напрямі.

Першим закордонним візитом Президента Віктора Януковича була поїздка до Брюсселя. «Просто звідти надійшло запрошення на ранішу дату», — пояснював потім новий очільник Банкової. Але певний елемент показовості в такому виборі, звісно, був, і Янукович у «столиці Європи» зробив кілька суттєвих заяв, зокрема що стосуються намірів уже за рік підійти до безвізового режиму з ЄС. Чи буде підтверджено такі амбіції? Чи не станеться навпаки, і влада в Києві потрапить у пряму залежність до Кремля? Уже зараз очевидно, що Євросоюз не полишить Україну наодинці з її проблемами. Але все тепер залежить від вибору Києва та його спроможності провести «проєвропейські» реформи.

Думками про нинішній стан європейських перспектив України та суть «антибандерівської поправки» Європарламенту з «УМ» подівлився поляк Павел Коваль — один із найбільш поінформованих євродепутатів, член комісії закордонних справ Європейського парламенту, який очолює делегацію комісії співпраці ЄС–Україна.

Зі своїм першим візитом новопризначений «футбольний» віце–прем’єр Борис Колесников вирушив до Львова, прихопивши мало не півкабміну — спортивного міністра Равіля Сафіулліна, «транспортника» Костянтина Єфименка, міністрів економіки та фінансів Василя Цушка і Федора Ярошенка й навіть очільника Міністерства регіонального розвитку Володимира Яцубу. Крім міністрів–новачків, до Львова прибув і успадкований «старий» український директор Євро–2012 Маркіян Лубківський.

Напевно, жодного українського політика не називали публічно такою кількістю «епітетів», як одіозного Дмитра Табачника. «Україножер», «ксенофоб», «фашист», «дешевий клоун», «казнокрад, який тільки й уміє книги та картини «тирить» із українських музеїв» (до речі, так «похвалив» Табачника його нинішній колега по уряду, віце–прем’єр Борис Колесников) — це лише скромний перелік характеристик знаного професора. «Всенародну любов» доктор історичних наук здобув завдяки своїй послідовній антиукраїнській політиці. Тож небайдужа громадськість оголошує «АнтиТабачну кампанію» і вимагає «викинути Табачника на смітник історії». Просто з крісла міністра освіти.