Павел Коваль: Янукович має визначитися — «або—або»

02.04.2010
Павел Коваль: Янукович має визначитися — «або—або»

Павел Коваль був головним відповідальним за дружбу з Україною в Польщі і став таким у Європарламенті. (Фото з сайту Racyja.com.)

Перед виборами Президента України і під час самої кампанії ЄС оцінював нашу ситуацію як дуже складну і був готовий до надання посильної допомоги Києву для виходу з можливої політичної кризи. Однак цього не знадобилося — офіційна Європа тішиться тим, що президентські вибори й передача влади в Україні відбулися демократичним шляхом. Тепер Київ стоїть перед іншими викликами, й у стосунках із Брюсселем — також. Від нової української влади чекають визначеності та конкретних кроків, які засвідчать, чи євроінтеграційна політика «непомаранчевої» України буде лише красивими словами, чи її підкріплять реальні реформи в цьому напрямі.

Першим закордонним візитом Президента Віктора Януковича була поїздка до Брюсселя. «Просто звідти надійшло запрошення на ранішу дату», — пояснював потім новий очільник Банкової. Але певний елемент показовості в такому виборі, звісно, був, і Янукович у «столиці Європи» зробив кілька суттєвих заяв, зокрема що стосуються намірів уже за рік підійти до безвізового режиму з ЄС. Чи буде підтверджено такі амбіції? Чи не станеться навпаки, і влада в Києві потрапить у пряму залежність до Кремля? Уже зараз очевидно, що Євросоюз не полишить Україну наодинці з її проблемами. Але все тепер залежить від вибору Києва та його спроможності провести «проєвропейські» реформи.

Думками про нинішній стан європейських перспектив України та суть «антибандерівської поправки» Європарламенту з «УМ» подівлився поляк Павел Коваль — один із найбільш поінформованих євродепутатів, член комісії закордонних справ Європейського парламенту, який очолює делегацію комісії співпраці ЄС–Україна.

 

«Видно, що Янукович зараз проводить конкурс пропозицій»

— Пане Павле, що змінилося у стосунках та ставленні Європи до України після приходу в Києві до влади нового Президента й уряду?

— У Європі за останній час також чимало змінилося — вступає в дію Лісабонський трактат (де–факто конституція Європейського Союзу. — Авт.), котрий дає більші повноваження Європейській комісії та спільним інституціям у зовнішній політиці. Змінився і склад Єврокомісії. Це, можливо, ще не відчутно в Україні, але змінився комісар, відповідальний за політику сусідства — тепер це чех Штефан Фуле. Він займатиметься зв’язками з Україною, розуміючи ці стосунки ліпше, ніж його попередниця пані Ферреро–Вальднер.

— Чи вже є в Європи відчуття того, куди повернула Україна?

— На мою думку, ще ні. Ми ще не знаємо програми політичного табору, котрий тепер урядує в Україні. На перший погляд, ніби можна було робити якісь висновки на основі візитів Віктора Януковича до Брюсселя та до Москви, але, як на мене, слід зачекати. Ще нема чіткості, в якому ж напрямку насправді (робить наголос на цьому слові. — Авт.) рухатиметься українська політика під проводом Партії регіонів.

— Але ж, мабуть, якийсь основний сценарій розглядається, чи не так?

— Дехто вважає, що це буде така собі класична політика балансу, яка нагадуватиме політику часів Президента Кучми. Але я скептично оцінюю такі припущення. Вочевидь початок політики Януковича виглядає як за Кучми — виразно помітні елементи конкурсу пропозицій. Тобто в Києві хочуть почути, що пропонує Брюссель і що — Москва. Однак криза в Україні настільки глибока, що Янукович буде змушений піти на рішучі кроки — або реформувати економіку з Європою, або спиратися на Москву.

Наразі складається враження, що новий Президент прагне уникнути того, аби узалежнювати від Москви оздоровлення національної економіки. І це був би позитивний момент.

Але Янукович повинен мати багато снаги й визначеності, щоб на зовнішній арені дати собі раду. Не забуваймо, Україна — демократична країна, й опозиція буде показувати всі слабини уряду. З іншого боку, Янукович потребуватиме підтримки, аби опиратися зазіханням Кремля, котрий хотів би скористатися з економічної кризи в Україні. З цієї дилеми Янукович має виходити якнайшвидше — він не матиме часу чекати роками й балансувати, як це робив Кучма. Упродовж півроку Януковичу доведеться конкретно відповісти, в якому ж напрямку йде Україна.

«Робота Києва в напрямі скасування візового режиму з ЄС буде лакмусом можливості інтегруватися в Євросоюз»

— Ви говорите про піврічний випробувальний термін. Але ж невідкладні проблеми стоять перед урядом Азарова вже зараз.

— Маєте рацію, напрям доведеться окреслювати в переговорах із Міжнародним валютним фондом. Також красномовним буде вибір шляху вирішення енергетичних проблем.

Крім того, вже невдовзі стане зрозуміло, чи українська сторона справді серйозно ставиться до укладення угоди про асоціацію з Європейським Союзом, котра настільки сильно економічно інтегрує Україну в ЄС, що на практиці визначатиме її розвиток. І хоча зараз не можна говорити про формальний вступ до ЄС, але підписання цієї угоди, прийняття її в тому форматі, в якому вона запропонована, означає, що Україна міцно стоятиме на шляху фактичної інтеграції. Тут уже не буде половинчастого рішення — лише «або–або».

Тому нам не просто оцінити ліквідацію комітету у справах європейської інтеграції в українському уряді. Якщо Україна справді готується підписати і впровадити угоду про асоційоване членство з ЄС, для цього їй доведеться мати більше, ніж зараз, координуючих інституцій на рівні уряду. А в даній структурі Кабміну, здається, це не відображено.

— В уряді Азарова ніби й немає осіб, котрі мали б репутацію єврооптимістів, чи не так?

— Розумію, що «європейським обличчям» нового уряду буде пан Тігіпко. Міністр закордонних справ Грищенко був послом у Москві, але має й американський досвід.

Тут бракує задуму, в який спосіб координувати європейську політику уряду, коли йтиметься, наприклад, про скасування візового режиму з ЄС. Тоді доведеться діяти швидко і не на рівні МЗС, а передусім на рівні міністра внутрішніх справ. Доведеться координувати співпрацю кількох міністерств, і саме тут можуть виникнути труднощі. Зі складу нового уряду не видно, що в Києві готуються до якихось швидких дій у цьому напрямі.

А скасування віз для українців може бути лакмусовим папірцем, чи уряд готовий до соліднішої роботи щодо інтеграції в ЄС.

— Назвіть конкретні дати впровадження безвізового режиму ЄС для України. І наскільки Брюссель та Київ готові до цього?

— Питання «за скільки років» уже залежить тільки від України, від того, як вона просунеться у виконанні необхідних передумов. Ідеться про конкретні кроки у вашому МВС, чи проведуть реформу прикордонних служб, чи будуть запроваджені сучасні комп’ютерні системи обліку, коли буде проведено делімітацію кордонів із сусідами. Такі реформи необов’язково розтягувати на десять років — це можна зробити значно швидше.

— Якби вдалося реформувати вищеназване, чи можливо скасувати візовий режим до Євро–2012?

— Можливо, Євро–2012 стане певним терміном, що мобілізує українську сторону. Хоча, якщо говорити реально, то часу, що лишається до європейської футбольної першості, замало для проведення всіх потрібних змін.

— Яких сигналів від нового Президента чекають у ЄС?

— Якщо Президент (під час свого першого візиту до Брюсселя) сказав про намір добиватися скасування візового режиму з ЄС, то має підтвердити це на практиці. Зараз усі чекають, що після сказаного «А» піде «Б», тобто українські міністерства перейдуть до конкретних кроків. Якби подібні кроки почали робитися, то вони, повірте, стали б колосальними аргументами на користь України для Європарламенту та Єврокомісії.

«Вибори допомогли проукраїнському лобі в Європі»

— Як на вашу думку, чи можлива негативна реакція Москви на прискорену євроінтеграцію України? Адже, як не крути, це питання виходить за рамки стосунків Києва та Брюсселя.

— Київ повинен зробити максимально багато, аби ці стосунки таки насамперед укладалися в рамки України та ЄС і не накладалися на російські інтереси. Не було би добре, якби Україна обрала такий спосіб співпраці, що почала б узгоджувати з Москвою свою політику щодо Євросоюзу. Ситуації, в якій перебувають Росія та Україна, — різні. Україна є стовідсотково демократичним партнером із багатою політичною сценою, і вона має скористатись зі своїх переваг. А добрі стосунки Президента Януковича і міністра закордонних справ Грищенка з Москвою будуть позитивно оцінені всіма, і в Брюсселі також.

— Як ви оцінюєте позиції проукраїнського лобі в ЄС у нових політичних умовах?

— Вибори допомогли про­українському лобі в Європі. Не тому, що переміг той чи інший кандидат, а тому, що можна казати Європі: «Дивіться, в Україні у складній ситуації провели нормальні вибори».

«Європарламент не мав компетенції оцінювати рішення Президента Ющенка щодо нагородження Бандери»

— Давайте трохи змінимо тему. Пане Павле, як ви гадаєте, чому постала гучна резолюція Європарламенту, в котрій Януковичу радять скасувати присудження Бандері Ющенком звання Героя України?

— Її метою було показати, що Україну сприймають як нормальну демократичну країну, що йде європейською дорогою. Ця резолюція закликає треті країни — і кожен може собі домислити, які саме, — аби вони не тиснули і не втручались у внутрішні справи України. І ось це є найважливішим у резолюції. Варто було б звернути увагу на її повний зміст.

—  А що ж із пунктом щодо Степана Бандери?

— Фактично з ініціативи депутатів Європейської народної партії там з’явився цей запис щодо надання Президентом України почесного звання Степану Бандері. Але ж не це було метою появи резолюції, і про це всім слід уголос сказати. Парадокс і в тому, що нікому з євродепутатів, які голосували за цю резолюцією, не спало на думку, що вона має антиукраїнський характер.

Я вважаю, що справи, пов’язані з історією, ми повинні вирішувати в інший спосіб, і Європейський парламент не мав компетенції оцінювати це рішення Ющенка. Натомість істотною залишається суперечка, чи Президент Віктор Ющенко у вдалий момент і спосіб ушанував Українську Повстанську армію та її Провідника. Річ у тім, що Степан Бандера як Провідник руху несе відповідальність за всі елементи цього руху — як позитивні, так і негативні. І це треба усвідомити. Але однаково оцінка цього не є завданням Європарламенту — це справа істориків.

— Чи випливає з ухваленого пункту резолюції, що український незалежницький рух часів ІІ Світової війни Європа визнала «поза законом»?

— У Польщі так само були формації, котрі у своїй діяльності мали позитивні і негативні елементи. Я історію УПА асоціюю з польськими національними збройними силами. Це, ясна річ, не пояснює всіх деталей і особливостей. Але поляки також мають право на вразливість і на вшанування пам’яті тих, хто загинув на Волині. Політики в цих справах мають бути обережними й уважно слухати всі сторони. Водночас треба намагатися, аби історичні дискусії не обтяжили наші стосунки настільки, щоби вони втратили стратегічну вагу.

Ми не повинні забувати про історію і маємо говорити про неї відверто. Без потужного історичного коріння неможливо збудувати майбутнє, і всі цього свідомі. Моя оцінка тодішніх подій на Волині інша, ніж в українців, і в мене достатньо емоцій, але політик зобов’язаний бути стриманим. Хотілося, щоб українські політики також іноді стримували емоції. Як–то кажуть, бульйон має вистигнути.

— Чи можна вважати, що ця дискусія вже переважно вичерпана?

— Ні. Чимало свідків досі живі, лишились, зокрема й на Волині, безіменні (польські) поховання. І так само чимало людей з українського боку кордону вважає, що багато ще не обговорено до кінця. Але, повторю, цим не повинні займатися політики — такі дискусії мають точитися на конференціях, фахівці мають проводити спільні дослідження.

Проблема, коли це намагаються вирішити впродовж тижня. І якщо комусь — нехай це буде навіть така шанована людина, як Президент Ющенко, — здається, що подібні важкі питання можна розв’язати швидко, то тут слід згадати приказку про гарячий суп.

Це робота для істориків на роки. Гадаю, впродовж останніх років можна було б зробити значно більше для нашого історичного діалогу.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Павел Коваль

Польський політик, історик, громадський діяч.

Член партії «Право і справедливість» (ПіС).

Народився 22 липня 1975 р. в Жешуві.

У 2005—2009 рр. — депутат сейму (був віце–головою комісії сейму із закордонних справ).

У 2006—2007 рр. — заступник міністра закордонних справ, відповідальний за «східний напрям».

Із 2009 р. — член Європейського парламенту. Одностайно обраний головою делегації комісії Європарламенту зі співпраці ЄС з Україною.

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>