«Президентів у Росії було троє: той, хто висунув Путіна, той, кого висунув Путін, і, власне, сам Путін». «Путін із Медведєвим — убивці! Вони вбили мою мрію коли–небудь стати президентом Росії!» Таких анекдотів у російському сегменті інтернету зараз безліч. Хоча насправді росіянам, принаймні свідомим, не до сміху. У неділю, 4 грудня, в РФ відбудуться парламентські вибори, на яких виграє партія влади — «Єдина Росія» (хоча опоненти вже давно не називають її інакше, ніж «Партія жуліков і воров»). А ще через чотири місяці країна обере нового президента — Володимира Путіна. Результат виборів визначено заздалегідь, і в підсумках голосування не сумніваються ні влада, ні народ. Хоча останньому роль статиста не подобається дедалі більше, і освистання Путіна у спорткомплексі «Олімпійський» — яскраве тому свідчення. Втім на шлях ВВП у президентське крісло така дрібна прикрість навряд чи вплине. А шлях цей офіційно розпочався позавчора в іншому спорткомлексі — «Лужники», де на другому етапі свого з’їзду «єдинороси» одностайно висунули чинного прем’єра кандидатом на посаду глави держави. І цього разу багатотисячний зал випромінював на адресу Володимира Володимировича винятково «щенячі» емоції.

У німецькому Любміні вчора було не протовпитися від «особливо поважних персон»: канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Росії Дмитро Медведєв, прем’єр­міністри Нідерландів та Франції Марк Рютте і Франсуа Фійон і ще чимало визначних постатей, включно з екс­канцлером ФРН Герхардом Шредером. Нині він очолює компанію «Норд стрім» — саме на запуск її головного і єдиного дітища, газопроводу по дну Балтійського моря «Північний потік», уся ця представницька компанія вчора й з’їхалася до містечка в німецькій землі Мекленбург—Передня Померанія. Це лише перша нитка газопроводу — друга має запрацювати до кінця 2012 року.

«Цієї зими Європа, незалежно від капризів погоди й транзитних країн, може спати спокійно — запрацює «Північний потік», — тішиться російська преса. «Донедавна близько 80% російського газу на Захід ішло через Україну. Відтепер побоювання, що черговий виток протиріч між Москвою й Києвом поставить під загрозу постачання газу в Європу, є безпідставними», — радіє німецька преса.

Сьогодні в місті Любмін у Німеччині відбудеться урочисте відкриття газопроводу «Норд стрім» («Північний потік») в обхід України та інших країн–транзитерів. Напередодні цієї події кореспонденти «УМ» з’ясували, як ставляться до неї в Німеччині й чи вплине запуск цієї «труби» на «газову» складову економіки України.

Незалежне й горде місто заможних бюргерів. Купецький центр середньовічної Європи. Морський порт, розташований за 20 км від моря. Столиця чи навіть батьківщина марципанів. Усе це — про Любек, місто–музей на півночі Німеччині.

Хоч би що говорили політики про справу Юлії Тимошенко, хоч би як ставилися до її (не)винуватості, факт залишається фактом: судове переслідування екс–Прем’єрки стало тією чорною дірою, яка затягує не лише репутацію, а і євроінтеграційні перспективи України. З кожним днем процесу в Печерському суді прохолода у відносинах Києва і Брюсселя посилюється. Ключовим у розумінні цього став саміт програми «Східне партнерство», що минулої п’ятниці відбувся у Варшаві. Президентові Віктору Януковичу чітко дали зрозуміти: «поганий» вирок лідерці БЮТ може остаточно зруйнувати той хисткий місток, який йому досі протягували з Європи.

Саудівська Аравія — одна з найбільш консервативних ісламських держав у світі. Особливо це впадає в око у ставленні до жінок: приїжджаючи в цю країну, навіть іноземки (а це переважно дружини спеціалістів з інших країн, що працюють у Саудівській Аравії) ще в літаку одягають абайю — широкий чорний халат–накидку, який приховує обриси фігури. Аравійки не мають права керувати авто, подорожувати без чоловіка і ще багато чого. А донедавна не могли й брати участь у виборах. Але за останні роки в Саудівській Аравії відбулося багато змін. Не відступаючи від суворих мусульманських традицій, країна поступово і, можливо, не помітно для західного ока модернізується. Запорукою цього процесу стало правління 87–річного короля Абдалли ібн Абделя Азіза аль–Сауда, який був коронований у 2005–му.

Уже не перший рік перед наближенням саміту «Україна—ЄС» ми чуємо від влади оптимістичні прогнози щодо підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Черговий саміт призначено на грудень. Зараз, коли тривалі і складні переговори про створення зони вільної торгівлі справді добігають кінця, у Києва, здавалося б, з’явилися реальні шанси не помилитися зі своїм оптимізмом. Але «регіональне» керівництво України власноруч організувало проблему, яка може не лише відсунути перспективу підписання угоди про асоціацію з ЄС на невизначений час, а й узагалі поставити під питання реалізацію євроінтеграційних прагнень нашої держави. Спостерігаючи за відверто політичними судовими процесами над лідерами опозиції — Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком, європейська спільнота дедалі менше розуміє, навіщо взагалі мати справу з такою далекою від дотримання стандартів ЄС державою. І дедалі частіше відходить від дипломатичної мови еківоків, вказуючи на це офіційному Києву.

Проте Ганс–Юрген Гаймзьот, Надзвичайний і Повноважний посол Німеччини — однієї з найпотужніших держав Європи, у відповідях на запитання «УМ» залишається дуже стриманим. Хоча навіть у цих обережних оцінках досвідченого дипломата звучить тривога за Україну й неоднозначне нагадування нашій владі: у цій ситуації перспектива євроінтеграції залежить насамперед від неї.

Десятитисячний зал олімпійського спорткомплексу «Лужники» вибухає оплесками і встає. На «лід» виходять хоч і не хокеїсти, але справжні мужчини: чинний голова партії «Єдина Росія», прем’єр–міністр Володимир Путін, і президент Російської Федерації Дмитро Медведєв. Пліч–о–пліч вони крокують довгим проходом до сцени, звідки через якусь мить буде виголошено штатний розклад керівництва державою на енну кількість найближчих років. Хоча на той час ніхто з делегатів ХІІ з’їзду «ЄР» і тим більше зігнаної до величезної зали масовки ще не знає, що до розв’язання головної інтриги останніх чотирьох років залишаються лічені хвилини. Підозру може викликати хіба що зріст Дмитра Анатолійовича: нижчий із тандему кремлівських карликів несподівано витягнувся сантиметрів на 10 і майже перегнав свого напарника. Можливо, черевики з вищими, ніж у «шефа», підборами стали для «молодшенького» за роками і впливом учасника дуумвірату останнім шансом зрівнятися зі «старшим братом» перед тим, як віддати назад позичений для «місцеблюстительства» трон...

Насправді несподіванок не сталося: 2012 року президентом втретє стане Путін. Хоча саме ця очевидність розвитку подій для багатьох виявилася неочікуваною — все–таки залишалася якась надія на «сюрприз».

Медведєву дістався «втішний приз» — перше місце в списку правлячої партії на виборах у Держдуму і крісло прем’єр–міністра після їх завершення. І байдуже, що й парламентські, і президентські вибори ще попереду: переможців визначено. Путінська Росія не залишає простору для фантазії на багато років уперед. «Несистемна опозиція», посміюючись крізь сльози, малює комікси: древній ВВП з кущистими бровами зачитує делегатам ХХVІ з’їзду «ЄР» щось про «сіськімасіськую стабільность». У тому, що, повернувшись на пост президента, Путін не випускатиме його з рук принаймні два терміни поспіль, сумнівається мало хто. А в 2024 році, хоч би як Володимир Володимирович молодився, йому буде 71. Леонід Брежнєв, нагадаємо, помер у 75.

За всім цим було б дуже весело спостерігати збоку, якби йшлося про які–небудь острови тумбу–юмбу. А дружні рокіровки в керівництві однієї з найпотужніших держав світу, наділеної правом вето в Раді Безпеки ООН, фактичною монополією на енергоносії в переважній частині Європи та ядерними боєголовками, викликають зовсім не сміх...

Дивна пристрасть охопила Західну Європу: у міських парках, на гірських курортах, уздовж морських узбереж і просто по життю крокують люди з лижними палицями, але без лиж. Ще можна б зрозуміти, коли додаткової опори потребує старенька пані чи турист із важким рюкзаком, який дереться на гору. Але навіщо додавати собі зайвого клопоту, махаючи двома ціпками під час звичайної прогулянки?

Насправді ці «диваки» — не втікачі з божевільні, а прихильники одного з найбільш передових видів фізичної активності: скандинавської ходьби. Цей простий і корисний вид фізкультури завойовує у світі дедалі більшу популярність, і вже мало де у Північній Європі залишилися регіони, де не було б бодай однієї траси для любителів nordic walking. Що ж це за штука така — скандинавська ходьба?

«Уперше в Моршині? Вітаю у раю!» — урочисто заявляє струнка вродлива жінка з копицею густого волосся. А я всього лише запитала, як пройти до бальнеолікарні. Віра — так звати мою нову знайому — схоже, зраділа можливості розповісти «неофітці» про «найкраще місце на землі», «кладовую здоровья» тощо. Увічливо посміхаючись на ці пафосні штампи, думаю, як би відкараскатися від набридливої пані. Аж тут дещо в потоці її свідомості змушує прислухатися. «Я вперше приїхала сюди на 50–річчя — колеги путівку подарували, бо була така запрацьована й змучена, що хоч лягай та помирай. Приїхала аж зелена, а через 24 дні повернулася додому, як огірочок. На роботі ніхто не впізнавав! Відтоді раз на рік, як штик, — на оздоровлення в Моршин. Уже 14–й раз тут...»

«Невже вам 64?..» — повірити в це просто неможливо. Віра, якій на око більше 50 й не даси, задоволено усміхається: «Ніхто не вірить. А все — завдяки Моршину!».

До розповіді запорізької шанувальниці курортного містечка на Львівщині про чудодійний вплив Моршина на здоров’я та вроду («про болі в печінці й думати забула, обмін речовин аж «літає», шкіра стала чиста, як у немовляти, навіть волосся, яке раніше лізло клоччям, погустішало ледве не вдвічі!») авторка цих рядків спершу поставилася скептично. Але вже через тиждень на власному досвіді переконалася: цілюща моршинська вода в комплекті з кришталево чистим повітрям, дбайливим медперсоналом та лікувальними процедурами творить справжні чудеса. І дарма кажуть, що здоров’я не купиш — судячи з вартості путівки в санаторії об’єднання «Моршинкурорт», інколи воно не таке вже й дороге...