Учорашня прес-конференція міністра фінансів Віктора Пинзеника, за великим рахунком, мала б закінчитися гучною овацією. Мало того, що він, відповідно до свого зобов'язання, точно, як годинник, не зважаючи ні на які навколоурядові перипетії, прозвітував про виконання бюджету на 2005 рік. Міністр ще надав інформацію і коментарі, які, поза сумнівом, заслуговували вищих оцінок і найширшої аудиторії.

Тристоронній газовий протокол, підписаний у Москві 4 січня, склад акціонерів компанії «Росукренерго» (РУЕ) та домовленості з Туркменбаші — теми, які продовжують перебувати в центрі уваги українських ЗМІ. Керівник «Нафтогазу України» Олексій Івченко, схоже, анітрохи не сумнівався в цьому, коли позавчора в приміщенні компанії скликав прес-конференцію.І не помилився — був справжній аншлаг.

Завдяки «газовій війні» ми пройшли екстерном такий собі енергетичний лікнеп. Ми дізналися, що таке баланс постачання і споживання газу в країні. Дехто дістав карту і вивчив транзитний маршрут «блакитного палива». Нам пояснили, чим скраплене «блакитне паливо» відрізняється від стисненого. Нас переконали, що слід поступово переходити на ринкові ціни на газ.

Поки Україна пручалася в руках газового спрута, сусідні країни помовчували. Це нагадувало ситуацію, коли один хуліган тримає в напрузі ціле товариство і ніхто йому не чинить опір. Так охарактеризував новорічне газове запаморочення, яке пережила Європа, колишній комісар Єврокомісії Кріс Патен. До яких наслідків призвела ця криза і які висновки з неї зробили сторони, причетні до енергетичного скандалу, згодом охоче говорили всі.

За неповний рік «помаранчевої» влади у відставку відправлено вже другий уряд. Цього разу Прем'єра й компанію позбавив посад не Президент, а парламент, незадоволений фіналом «газової війни».

Цікаво, що Юрій Єхануров став другим після Віктора Ющенка зразка 2001 року
главою Кабміну, якого «зігнали» депутати. Що далі? Ситуацію ускладнює те, що якраз у ці дні набрали чинності зміни до Конституції. Країну очікує непросте «межичасся». А до виборів в. о. Прем'єра залишатиметься все ж Єхануров...

«Україна за рік президентства Віктора Ющенка поставила собі дуже багато максималістських завдань, — вважає голова профільного підкомітету Комітету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки Олекса Гудима (фракція УНП). — Мовляв, не буде корупції, не буде посередників при постачанні газу. А потім, коли нова влада почала стикатися з корупційними схемами, старими зв'язками, що вкорінилися в економіці з часів Єльцина, то з'ясувалося, що вона не може переконати ні Росію, ні Туркменістан жити за цими новими принципами». На думку пана Гудими, позавчорашнє підписання газового контракту між Україною і Росією є не перемогою, а лише компромісом. «Ми отримали рік, щоб готуватися до нового загострення відносин з Росією, — підкреслив парламентарій. — Багато що залежить від того, чим закінчаться парламентські вибори: зміцніє українська демократія — знову буде негативна реакція Москви. Нас не чіпатимуть відразу, але 31 грудня 2006 року скажуть: «Давайте підписувати нову газову угоду, бо п'ятирічний договір є рамковим».

Як пояснив журналістам на брифінгу з цього приводу Прем'єр-міністр Юрій Єхануров, підписаний у ніч із вівторка на середу російським «Газпромом» та українським «Нафтогазом» протокол — це той документ, який у вигляді додатку до базового контракту сторони підписують щороку. Цей документ, уточнив Єхануров, доповнює угоду, раніше укладену на міжурядовому рівні, про постачання газу на період до 2013 року. Протокол оформлено заднім числом як такий, що набирає чинності з 1 січня цього року.

«Газове непорозуміння» (ну що ми все «війна» та «війна» — деякі толерантні видання нейтральних у цьому протистоянні країн назвали наш конфлікт саме так) України з Росією змусило Європу замислитися над власною енергетичною залежністю від «російського ведмедя» (що поробиш — наших північних сусідів на цивілізованому Заході часто й досі сприймають як дикого тайгового звіра). І хоча вже через день-два після того як перелякані поляки, угорці, австрійці тощо виявили, що «блакитний вогник» на виході з їхньої труби поменшав, газопостачання європейських споживачів перекачуваного через територію України російського газу було повністю відновлено, деякі країни вже працюють над тим, аби надалі убезпечити себе від таких сюрпризів.

Кінець війни чи перемир'я? Озирнувшись на наші багатовікові стосунки з Росією, у перше повірити складно. Але й друге — це вже здобуток. Тим паче, що «мирова угода» нібито є нашою маленькою перемогою. Одне тільки «прикро» — надто швидко якось усе це розв'язалося. Щойно українці (не за національністю — за духом і показником патріотизму) почали згуртовуватися, пишатися вперше за багато років непохитною позицією своєї влади тощо, як раптом — усе, кінець. Україна з Росією таки домовилися. Чому це можна вважати нашим успіхом? Тому що: 1) ми не замерзнемо; 2) ми купуватимемо російський газ дешевше, ніж по 230 доларів за тисячу кубометрів; 3) незважаючи на пункти 1) і 2), ми не «здали» свою газотранспортну мережу і не лише не потрапили у ще більшу залежність від північного сусіда, а й продемонстрували йому, що також маємо почуття достоїнства й уміємо та готові протистояти тиску і шантажу.

Історія знає сторічну війну, семиденну війну, а ось ця — не просто газова, а й новорічна. Саме в дні перед Новим роком і одразу після нього розгорнулися серйозні події на україно-російському економічному фронті. І перебіг цих подій поки що складається на нашу користь: Україна показує, що без російського газу не помре, у нас є трохи свого, і ремені ми теж можемо затягнути. Натомість Москва, зменшивши тиск у газопроводі через Україну на Європу, вдарила не так по українцях, як по європейцях і по власному реноме. Тепер доводиться брехати про те, нібито українці — злодії. І шукати вихід із дуже неприємної для Росії ситуації...