На шляху до підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом стали три пункти, за якими Україна з ЄС поки не змогла досягнути згоди. Та в Єврокомісії однаково вважають: упродовж цього року переговори щодо угоди можна завершити. Це, звісно, не ті терміни, про які не втомлювалися раніше повідомляти суспільству деякі українські керманичі, і в 2008–му, і в 2009–му запевняючи, що «угоду буде підписано до кінця поточного року». Але ж обізнаним дипломатам і тоді було очевидно, що ні за рік, ні за два чи навіть три узгодити всі елементи договору ми не встигнемо.

Росія з нами дружитиме. Газ не подешевшав. Але переговори на цю тему, можливо, триватимуть. Такими є результати поїздки Миколи Азарова до Москви, якими Прем’єр–міністр цілком задоволений. Як заявив після завершення московського вояжу глава Кабміну, голов­не — що Росія дала згоду на початок переговорів щодо зниження ціни на газ. Але «було б дуже наївним вважати, що одна зустріч вирішила весь комплекс питань після п’яти років такої абсолютно абсурдної політики відносно РФ».

«У результаті спрямованого проти нього теракту в Цхінвалі загинув очільник Південної Осетії Едуард Кокойти. Російські війська у відповідь вторглися в Грузію. Аеропорти і морські порти бомбардують російські ВПС, населення прикордонних районів у паніці залишає свої оселі. Уряд евакуйовано, президента Михаїла Саакашвілі вбито, на чолі держави став Народний уряд на чолі з Ніно Бурджанадзе»...

Переглянувши в суботу ввечері такий «спецрепортаж» на одному з центральних каналів країни, грузинські телеглядачі в паніці хапалися хто за валідол, хто — за дітей–документи–речі, щоб тікати із «зони ймовірних авіаударів». Щоправда, майже одразу з’ясувалося: страшний сюжет — це не справжній репортаж, а лише інсценізація можливого розвитку подій у Грузії внаслідок російської інтервенції. Про це телекомпанія «Імеді», якій належить авторство скандального «спецвипуску новин», повідомила через півгодини після його початку. Проте спростування помітили не всі, і щонайменше до ранку в країні панували панічні настрої.

Його вже давно ніхто не бачив, він категорично відмовлявся зустрічатися з журналістами й наказував агентам пильно стежити за тим, щоб жодна його цитата випадково не проскочила у пресу. Але він був, він завжди існував десь там — таємничий аксакал у своїй ретельно прихованій від чужих очей цитаделі. Коли в четвер увечері інформаційні стрічки вибухнули повідомленнями про смерть Джерома Селінджера, в літературному ефірі утворився вакуум, який не затягнеться вже ніколи. В цю чорну діру провалилася ціла епоха — епоха Того–хто–ловив–дітей–у–житі. Тепер бігати над прірвою стане значно небезпечніше...

«Юля побачила в Ахметова «Донбас–Арену» й захотіла собі таке саме. Бачили, яку на майдані Незалежності «Майдан–Арену» зводить?» — розповідали журналістам «УМ» знайомі, вражені розмахом підготовки до «з’їзду з всенародного висунення Юлії Тимошенко у президенти». Сцена на майдані, звідки колишня «богиня революції» збиралася штурмувати президентське крісло, і справді вражала розмахом. На тлі цієї білої величі скромні підмостки справді народного Майдану зразка 2004 року, бренд якого на цьогорічних виборах «приватизувала» Тимошенко, виглядали б оранжевою цяткою. Розмірами й кольоровою гамою відмінності не вичерпувалися: якщо п’ять років тому сцена стояла з боку Головпоштамту, то тепер — під монументом Незалежності, там, де у 2005–му інавгурувався Віктор Ющенко. Як наголошували БЮТівські організатори дійства, «тоді за сценою був «Макдональдз», а тепер — «Україна». Таки вдало перейменували колишній готель «Москва».

У розворушеній виборами Верховній Раді назрівають великі зміни. Ні мало ні багато — зміна коаліції. Фракція блоку «Наша Україна — Народна самооборона», завдяки розколу якої свого часу й утворилася нинішня парламентська номінальна більшість, збунтувалася і збирається скинути своє керівництво, тісно пов’язане з Блоком Тимошенко. Станом на вчора «нашоукраїнці» вже зібрали 38 підписів — на один більше, ніж потрібно для ухвалення рішення — за відставку Миколи Мартиненка і повернення у крісло голови фракції В’ячеслава Кириленка.

Що ближчі вибори, то жорсткішим стає змагання популізму — політики зі шкіри пнуться, аби довести народові свою турботу про нього. Але внаслідок полювання політиків за електоральними головами найбільше страждає сам електорат. Учорашній сесійний день у Верховній Раді перетворився на суцільний популістський симулякр: законодавці нібито зняли з себе недоторканність, але це рішення набуде чинності в кращому разі через рік. Нібито підвищили людям зарплати й пенсії, але це загрожує космічною інфляцією і знеціненням навіть тих виплат, які вони мають уже зараз. Нібито зупинили зростання цін на імпортні ліки, але поставили під загрозу здоров’я і життя тих хворих, що не можуть обійтися без препаратів, виробництво яких налагоджене тільки за кордоном...

Отримавши вчора зранку порядок денний на четвер, рядові депутати чухали потилиці. Замість постанов про звільнення і призначення членів Кабміну, як домовилися напередодні на погоджувальній раді, першим у списку стояв розгляд проекту Держбюджету на 2010 рік. Обурені БЮТівці, які наполягали на першочерговому призначенні міністрів, щоб заповнити вакантні місця в уряді, лаяли опозицію і пророкували, що та знову блокуватиме трибуну. «Регіонали» ж займати «блокадні» місця не поспішали, але наголошували, що кадри — питання вторинне, адже «народ чекає насамперед бюджету й підвищення соціальних стандартів».

Замість одразу заблокувати парламентську трибуну, Партія регіонів учора зробила хід конем: перший заступник Голови Верховної Ради Олександр Лавринович ліг на лікарняний. Оскільки самого спікера не було — Володимир Литвин заздалегідь попередив ініціаторів позачергового засідання ВР, що в цей день із плановою поїздкою відвідуватиме Кіровоградську область, — а другий віце–спікер Микола Томенко перебував у відрядженні в Криму, засідання відкрити було нікому. «Бачте, яка недолуга й безпорадна наша влада», — «сумно» розводили руками в кулуарах «регіонали». Мовляв, скликав Блок Тимошенко засідання, а про забезпечення його роботи й не потурбувався.

У всіх, хто пам’ятає шкільні роки, перше вересня викликає змішані емоції. З одного боку — закінчилися канікули й літо, і знову доведеться засісти за навчання, слухати настанови вчителів, хапати «двійки» та марудитися з домашнім завданням, замість побігти на вулицю (або засісти за комп’ютерні ігри) з друзями. З іншого — канікули вже трохи й набридли, хочеться похвалитися однокласникам тим, як за літо виріс і змінився, й оцінити, як змінилися вони, поділитися враженнями, погортати нові підручники… От якби так: прийшов на Свято першого дзвоника, дізнався всі шкільні новини і — знову на канікули, хоч на тиждень! Акліматизовуватися і звикати до думки про майбутні будні.

Школярі про таку «халяву» можуть тільки мріяти. Інша річ — народні депутати. Цим нічого не варто продовжити собі літо з усіма його перевагами, від курортів до можливості не ходити на законодавчу роботу. Тому завтра, «відзначившись» на урочистому відкритті сесії, парламентарії розійдуться знову — щонайменше до п’ятниці.