Дивовижна книжка вийшла у львівському видавництві «Апріорі»: «Галичина — український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка». Це збірка коментованих світлин від початку ХХ століття до початку російської окупації 1939-го. Фотографії, за котрі легко було потрапити на Сибір, збереглися в родині Івана Крип’якевича, а ідея нинішнього видання належить невістці історика Лесі Крип’якевич. Триста знімків — з трьохтисячного архіву — дібрав та впорядкував відомий краєзнавець Ігор Мельник. А фотохудожник Юрій Николишин, директор «Апріорі», забезпечив неймовірну якість відтворення — ніби щойно з фотолабораторії.

Музей славетного композитора створено у 1977 році до 100-річчя з дня його народження. Цей рік був оголошений ЮНЕСКО роком Миколи Леонтовича. Тоді на львівській скульптурній фабриці виготовили погруддя (художній проект скульптора Галини Кальченко) та впорядкували могилу композитора.

КЗ першого до четвертого жовтня Одеса, яка поступово перетворюється на фестивальну столицю України, прийматиме літературну подію міжнародного масштабу.

Якщо цікаво, як живуть і поводяться випускники американських шкіл, не пропустіть детективну мелодраму «Паперові міста», що виходить у прокат цього тижня. Герої стрічки, що має вікове обмеження для дітей до12 років, — 18-літні молоді люди, які готуються до випускного. Правильний Квентін Джейкобсен ще з дитинства закохався у грайливу непосиду Марго Рот Шпігельман, яка вже кілька разів залишала без попередження дім з батьками: то мандрувала з цирком, то з рок-гуртом.

Коли береш до рук книжку розмов Умберто Еко з французьким кіносценаристом та бібліофілом Жан-Клодом Кар’єром «Не сподівайтеся позбутися книжок» (Л.: Видавництво Старого Лева, 2015) — читацькі очікування прозорі. Авжеж, це апологія читання. Мене не варто переконувати в тому, що цивілізація тримається на книжці; можна й не читати цю новинку.

Уже Шостий міжнародний кінофестиваль в Одесі закінчився наїздом якогось «мажора» (судячи з журналістських повідомлень) на фестивального директора Сергія Ященка. Що можна кваліфікувати і в ширшому контексті (не буквальному — символічному) — як наїзд старої системи на вітчизняний кінематограф: він не потрібен їй, особливо у фестивальному форматі.

17 липня о 22.00 на концертному майданчику нічного клубу «Пляжник» в усіх бажаючих є можливість насолодитись музикою Pianoboy (Дмитро Шуров, екс-клавішник «Океану Ельзи»). Гурт уже не вперше грає в Одесі, проте цього разу організатори обіцяють нові феєричні враження він переплетіння ритм-н-блюзу, хіп-хопу, піано-року та клубної електромузики та доповнення простору для ще більшого сплеску танцю.

Кінофестиваль у Південній Пальмірі добігає кінця. У суботу — закритття і вручення призів: як у міжнародному, так і в національному конкурсах. Найсильніше враження на мене справили два фільми — «Зеніт / Zvizdan» 40-річного хорватського режисера Далібора Матеніча і «Ангелы революции» росіянина Олексія Федорченка.

Видавництво «Фоліо» розпочало друкувати багатотомове зібрання творів Юрія Винничука, письменника з топ-десятки сучасних українських белетристів. Першими в компактно-привабливому оформленні вийшли «Діви ночі» — повість, з якої почалася нинішня популярна проза.

З того часу, коли такі відомі українські фестивалі як PROSTOROCK і «Чайка» припинили своє існування, у столиці не було фестивалю, який би прирівнювався до корифеїв українського музичного життя. Із новиною про створення нового музичного фестивалю більшість меломанів сподівалася на відновлення справжнього фестивального життя у Києві.