Україно–російська «сирна війна» розпочала підрахунок перших випадкових жертв. «Кілька днів в окремих областях України спостерігається зменшення закупівельних цін на молоко. Водночас відповідного зниження цін на молокопродукти в магазинах громадяни не бачать», — сказав, відкриваючи вчорашнє засідання уряду, Прем’єр–міністр Микола Азаров. Урядовець старанно блиснув окулярами, намагаючись продемонструвати свою лють. Обурюватися й справді є чим: літр молока, яке здають селяни, подешевшало з 2,80—2,90 до 2 гривень.

Останніми днями українські водії, проїжджаючи повз автозаправні станції, почали гальмувати і знову взялися вивчати цінники. Бензин де на три копійки, де на п’ять, а де й на цілих десять, але таки почав зростати в ціні. Автовласники, знаючи схему, за якою їм зазвичай підвищують вартість пального, підозрюють, що готується черговий злет цін. Тим паче на носі весняна посівна — час, коли всі «об’єктивно ринкові» умови чомусь викликають хоча й тимчасове, але подорожчання. Утiм у цьому році надмірна активність нафтотрейдерів може спрацювати проти них самих.

Днями в інформпросторі з’яви­лася, на перший погляд, дуже цікава новина: Російська Федерація несподівано для багатьох запропонувала поновити газові перемовини з Україною. Ті самі, які вона сама завела у глухий кут. Стартова пропозиція росіян — знижка на газ у розмірі 10%! Втім, якщо подивитися на ситуацію уважніше, вона виглядає зовсім не так привабливо.

Минулого тижня у Комiтетi Верховної Ради з питань свободи слова та iнформацiї вiдбулося обговорення вiдкритого листа Нацiональної спiлки журналiстiв України та редакторiв низки видань до голови парламенту з приводу доставки передплатних перiодичних видань («УМ» друкувала цей лист у номерi за 8 лютого).

Ціна російського газу змусила харків’ян шукати альтернативні джерела тепла. І хоча запропоновані варіанти обігріву важко назвати ідеальними, замінники блакитного палива поступово завойовують місцевий енергетичний ринок. В області з’явилися проекти видобування сланцевого газу та бурого вугілля, відкриваються нові цехи з виробництва паливних брикетів, збільшуються площі вирощування енергетичної верби. Проаналізувавши результати перших експериментів, фа­хівці зробили такий висновок: життя без газу складне, але в принципі можливе і набагато дешевше, якщо мати на увазі саме теперішні ціни на російське блакитне паливо.

«У вас проблеми — ми вам радо допоможемо!». «Та що ви!!! Це ми готові прийти вам на допомогу!..». Чергове українсько–російсько–європейське протистояння нині починається не гострими заявами і не металом у голосі посадових осіб, як було в 2009–му, а якоюсь просто–таки нелюдською ввічливістю. Від якої — у виконанні лідерів щонайменше двох держав — чомусь починає холонути кров.

Морозно, кризово, Європа далеко, а Баку несподівано відмовив — приблизно так виглядає ситуація, у яку потрапила українська влада наприкінці першого зимового місяця. Іншими словами, похолодання, якого не очікували, змусило Україну збільшити відбір російського газу, хоча до цього ми вимагали від «Газпрому» якраз протилежного — зменшення обсягів закупівлі. Переорієнтація на європейських продавців — справа хороша, але навіть не завтрашнього дня, а довгоочікуваний азербайджанський проект з імпорту скрапленого газу несподівано дав збій. Додамо сюди ще й прогнозоване зменшення ВВП Єврозони до мінус два відсотки — і в результаті отримаємо якісь кармічні біди, що переслідують команду Віктора Януковича.

Знамениту чорну стрічку, яка з кінця літа відгородила членів уряду від простих смертних, обіцяють прибрати. Або хоча би зробити так звану «зону спілкування», у якій другі могли би вільно підійти до перших: як це практикувалося у Будинку уряду всі двадцять років незалежності. Нововведення — заборонити пресі брати бліц–коментарі в урядовців зі злободенних проблем життя країни — запровадив апарат нинішнього Прем’єра Миколи Азарова. І, схоже, влада нажила собі цим ще більше ворогів, ніж мала досі.

Робочий день кожного українського міністра, як і його секретарки, тепер має починатися з відвідин соціальних мереж. Але «лайкати» і додавати у друзі держслужбовець має обережно: рекомендованим полем спілкування для представників виконавчої влади є сторінка юзера Миколи Азарова у «Фейсбуці».