Масова протестна акція зі штурмом парламенту та резиденції президента виявилася зовсім не «кольоровою» і зовсім не революцією. За ніч влада оговталася: відвоювала у молодих повстанців державні будівлі й почала там вставляти вибиті шибки, заарештувала сотні активістів, полякала опозицію. Націонал–демократичні сили відтак відхрестилися від організації велетенського мітингу, що переріс у побоїще і банальний розбій. Школи та університети позакривали у своїх розумних стінах дужу молодь — аби не кортіло повторити вівторкову акцію громадянської непокори. Міністерство освіти видало наказ: щоб до 15.00 всі сиділи на заняттях, облік присутніх суворий, як під час надзвичайного стану. І революційне студентство, як не дивно, перестало вимагати перегляду результатів парламентських виборів. Президент Молдови заявив, що «цю вакханалію» допомогла організувати Румунія, тож країна стоїть на межі розриву дипломатичних стосунків зі своїм найріднішим сусідом. Усе стихло. Комуністи дали країні урок демократії.