Рінат Ахметов — наш книжковий Миколай?

Просування культурних брендів на міжнародному ринку — справа довга, затратна і не під силу поодиноким місіонерам. Адекватна держава — на неї звернуті погляди творців культурних кодів і людей, що хочуть пишатися своєю країною — зобов’язана продукувати і промотувати цінності поза споживчим кошиком, але, на жаль, не наша. Українська література через суму випадкових запрошень, ірраціональних симпатій, спорадично вибудуваних ланцюгів і 2% системних зусиль окремих людей уже промовляє до західного читача 5—6 іменами, і ми їх усі знаємо. А вітчизняні видавці на тлі розмов про смерть паперової книжки і далі намагаються «нарощувати» шеренгу літературних хедлайнерів: у ці дні двома групами вирушають на важливі книжкові виставки — у Лейпциг (15—19 березня) та Париж (16—19 березня).

Завдяки бієнале відбудеться щось хороше, а не апокаліпсис

Завдяки бієнале відбудеться щось хороше, а не апокаліпсис

Перша українська бієнале сучасного мистецтва, яка має нанести на арт–карту світу київський «Мистецький арсенал», частково скориставшись інформприводом Євро–2012, активно пропагує свої майбутні акції. У п’ятницю куратор Arsenale–2012 британець Девід Еліот виступив із лекцією перед студентами і викладачами кузні українських арт–кадрів — Національної академії образотворчого мистецтва і дизайну. Зробивши короткий екскурс в історію contemporary art концептуалізм за мінімалізмом, pomo (постмодернізм) за концептуалізмом), пан Еліот історичну частину завершив фразою: «Коли в 1960–х роках я працював куратором в Оксфорді, contemporary art називалося мистецтво, яке робили в Західній Європі і США. З тих пір у світі все дуже змінилося, і ми робимо бієнале сучасного мистецтва в Києві. Тепер не так важливо, сучасне це мистецтво чи ні, — важливо, якісне воно чи ні».

Українська мода: крок 30–й

Українська мода: крок 30–й

У «Мистецький арсенал» знову приходить мода — з 14 по 18 березня там відбудеться 30–й український тиждень прет–а–порте. Відкриває його за традицією Лілія Пустовіт, а яскравий знак оклику цього разу поставить король епатажних fashion–шоу Олексій Залевський. Крім них, у рамках UFW покажуться ще 42 дизайнери: Гресь, Анісімов, Буреніна, Літковська, Возіанов, Тан, Бобкова, Подолян, Пржонська, Каменська\Кононова та інші. Партнер Ольги Альонової канал Fashion TV продемонструє свою колекцію I Love Fashion, яка безупинно подорожує світом, а «Мистецький арсенал» представить свою — «ARSENALE — це модно!»: Ірина Каравай, Лілія Пустовіт, Олексій Залевський, Вікторія Гресь, Андре Тан, Олена Буреніна, Анжела Лисиця, Олена Голець, Наталя Каменська та Олеся Кононова спільно зробили колекцію, використавши символіку та графічні знаки, створені для ARSENALЕ британським дизайнером Джонатаном Барнбруком.

Я поведу тебе в музей...

Минулого тижня у Національному музеї мистецтв ім. Ханенків відбувся п’ятиденний семінар для вчителів, працівників музеїв і батьків «Як розмовляти з дітьми про мистецтво». У невеликий зал щодня набивалося під сотню людей — французька лекторка Франсуаза Барб–Галь, яка викладає мистецтво у школі Лувру і є головою асоціації CORETA («Як дивитися на картини»), представляла свою авторську методику арт–педагогіки, і що суттєво — лекції були безкоштовні. Цей місіонерський жест зробив «Культурний проект» — громадська організація, яка займається освітніми програмами у сфері візуального мистецтва. Невдовзі «Культурний проект» видасть українською книжку Франсуази Барб–Галь «Як говорити з дітьми про мистецтво», перекладену в багатьох країнах світу, а поки ми вирішили розпитати про досвід прищеплення власним дітям розуміння мистецтва у тих, хто його професійно «несе в народ»: як їм вдається приборкати свої знання на користь педагогічних хитрощів?

Леонід Грабовський. Музика в кадрі

Леонід Грабовський. Музика в кадрі

Цикл вечорів «Музика для кіно», започаткований Спілкою кінематографістів України, відкрив вечір Леоніда Грабовського, шістдесятника, одного iз засновників українського авангардизму, композитора, без якого, за словами музикознавця Анатолія Калениченка, не було б української музики. Втім 78–річний композитор прилетів з Америки не для того, щоб колихатися на лаврах на Батьківщині: «Культ особи тут забороняється», — пожартував пан Леонід. У рамках творчого вечора він продемонстрував, що його музика ширша за поняття авангард і що в кіно кожен композитор — актор: «Актор має грим, аксесуари, костюми — це все працює на зміну образу. Композитор має тільки різні стилі, що створило людство в музиці, — історичні, або сучасні, або, можливо, навіть стилі майбутнього. Тож композитор оперує стилями, як персонажами».

«Хуга» — середина «чорного тритомника»

Поетична книжка «Хуга» Тараса Федюка, яка не змогла випередити тільки збірку Ліни Костенко «Річка Геракліта» в підномінації «Поезія» рейтингу «Книжка року–2011», пройшла «легалізацію» презентацією в книгарні «Є». «А пам’ятаєш, Тарасе, твій блискучий вірш із першої збірки», — хтось із колег із залу звернувся до поета. «Ніяких блискучих. Оце тому я й відмовився від модератора вечора, бо обов’язково хтось із твоїх товаришів, який знає стільки всього різного про тебе, буде розхвалювати книжку і казати «блискучий», — сказав іронічний Федюк. Тим часом товаришів по цеху набилося в «Є», «как бєженцев в лодку» — прийшли Сергій Жадан, Олексій Зарахович, Дмитро Лазуткін, Олександр Гаврош, вічний модератор брат Капранов, Максим Кідрук, Максим Стріха, нардеп–культуртрегер Олесь Доній.

Мистецтво потребує перекладу

Мистецтво потребує перекладу

Зміна експозиції в Pinchuk­ArtCentre для нормального обивателя — привід прогулятися «в центр», а для фахівців — кросворд із розгадування тенденцій і можливість побачити роботи найвідоміших сучасних художників в оригіналі, якщо це слово щось значить у contemporary art. Мабуть, уже всі знають, що в РАС краще брати екскурсію, бо сьогоднішнє мистецтво без інформаційного супроводу неповноцінне.

Анатолій Криволап: Актуальне мистецтво схоже на криницю, з якої вибрали воду

Анатолій Криволап: Актуальне мистецтво схоже на криницю, з якої вибрали воду

Тільки невідкладні справи й обставини, що вимагають його присутності, можуть виманити Анатолія Криволапа із Засупоївки в Київ. Пригода у вигляді поїздки в Яготинський район у люті морози у вихідний день «світила» і мені, Бог iз ними — з вихідним і морозом, якщо випадає нагода потрапити у святая святих художника — майстерню.

Параджанов. Хроніки одного генія

Параджанов. Хроніки одного генія

Сергій Параджанов — кінорежисер і художник, містифікатор і візіонер, оповідач, антиквар, геній. Письменнику Михайлу Коцюбинському з усіх екранізованих українських літераторів пощастило чи не найбільше — його «Тіні забутих предків», зрежисовані Параджановим, явили світу український міф, українську душу в чистому мистецькому вигляді. Час, коли в Києві карнавалив Параджанов, був для української культури плідним на творчість, злети, натхнення, на тлі його яскравого способу життя й інші митці фантазували і пнулися, включалися в гру і конкуренцію. Чар Сергія Йосиповича є і в його знімках, постановочних портретах — це театр одного актора в обрамленні барокових інсталяцій. Виставка «Параджанов. Дотик», яка відкрилася в Національному музеї імені Тараса Шевченка і триватиме до кінця січня, відкриває Параджанова, який не позує і не грає — вихопленого з життя, зупиненого за мить після слова і на півдорозі до жесту.

«Клясу» турки переклали як «Братан»

«Клясу» турки переклали як «Братан»

Щоб зустрітися «на каві» зі знайомим письменником, наприклад, у «Купідоні», як правило, потрібен інформаційний привід. Поет і автор поки єдиного роману «Кляса» Павло Вольвач цього року дав багато приводів. Так, у стамбульському видавництві DA вийшов турецькою мовою його роман «Кляса» (по–турецьки роман називається «Канкалар», що перекладається як «Братан»), це другий після Азербайджану «експортний напрямок» «Кляси». Сам Вольвач спробував себе в ролі перекладача — дебютував із перекладами віршів білоруського поета, лідера опозиції і кандидата в президенти на минулих виборах Володимира Некляєва. А ще — впорядкував збірку спогадів про Миколу Вінграновського, видав на–гора нову книжку власних поезій «Судинна пошта». Отже, в темний зимовий четвер у «Купідоні» Вольвач п’є сік і говорить про друзів–музикантів і азарт проломити обставини, чому турки змогли стати цивілізованими, а українці, як закляті — ніяк не витворять нормальну державу, про Шевченківську премію і про те, як журналіст ТСН розпитував його на вулиці про електрообігрівачі. Прикметно, що Вольвач не пліткує про колег–письменників, хоча, за моїми спостереженнями, «літературна робота» надзвичайно сприяє чоловічому корпоративному пліткуванню: він і надалі не любить літературні тусовки і клани ні в реалі, ні в Фейсбуці.