Коли читаєш «страшилки» про туберкульоз у газеті чи переглядаєш черговий телесюжет про епідемію сухот в Україні — це одне. А коли хвороба напряму торкається тебе чи когось із близьких родичів — зовсім інше. Тоді питання «як у лікарню споряджати», «як часто відвідувати», «як не заразитися» тощо стрімко переходять із категорії філософських у групу нагальних, життєво важливих. Шкода лише, що знайти на них відповіді вдається далеко не завжди. Особливо якщо в хворої бабусі чи простого дядька із села немає родичів, які зможуть «витрусити» з лікарів усю необхідну інформацію та відстояти інтереси пацієнта. Та й наявність у хворого «групи підтримки» не гарантує успіху. У цьому на власному досвіді переконалися друзі авторки цих рядків, які більше року тому дізналися про хворобу батька.

Медики кажуть, що зцілення від будь–якої хвороби — це результат спільних зусиль лікаря і пацієнта. Адже для того, щоб одужати, мало просто прийти до спеціаліста й отримати рекомендації та рецепт: лише від самого хворого залежить, наскільки сумлінно він дотримуватиметься призначеної схеми лікування й виконуватиме поради лікаря. Біда в тому, що дуже часто заради цього хворому треба відмовитися від чогось звичного або, навпаки, почати робити те, чого ніколи не любив. А щоранку робити зарядку, відмовитися від куріння, залазити під холодний душ або сипати в борщ утричі менше солі, ніж завжди, — на все це потрібні неабиякі вольові зусилля.

Останнім часом лікарі так багато говорять про онкологічні захворювання, а з телеекранів та рекламних лайтбоксів так часто лунають заклики про допомогу людям із таким діагнозом, що стає зрозуміло: рак наступає, незважаючи на всі досягнення сучасної медицини. Результати соціологічних опитувань свідчать, що практично кожен українець особисто знайомий із людиною, яка хворіє чи колись хворіла на рак. Сьогодні в нашій країні на обліку перебуває майже мільйон онкологічних хворих. Щороку від цієї недуги помирає 90 тисяч людей.

Людська байдужість до того, що відбувається просто під носом, в останні роки стала мало не нормою життя. Але, на щастя, досі трапляються випадки, коли ентузіасти за покликом серця роблять щось для світу, для інших людей, які можуть навіть і не дізнатися, що їм загрожувало і від чого їх порятувала абсолютно незнайома людина. Герої справді живуть непомітно, але цього разу «УМ» вирішила виправити ситуацію та розповісти про 75–річного киянина, який самотужки викосив під багатоповерхівкою ціле поле амброзії полинолистої. Добре знаючи, що пилок цієї рослини може спричинити важкі алергічні реакції в мешканців найближчих будинків, дітей, які граються на майданчику, у випадкових перехожих, пенсіонер сам пішов на війну із зеленим загарбником. Шкода тільки, що йому не допомогли в цьому ні сусіди по будинку, ні служби, які, за великим рахунком, мали б самі цим займатися...

Котики і собачки, яких так люблять самотні пенсіонери, насправді не тільки розважають своїх господарів, а й підтримують їхнє здоров’я. У психології та медицині є навіть такий корекційний напрям — «анімалотерапія» — лікування за участю тварин. Як повідомляє «Медпортал», на сьогодні науково доведено, що тварини здатні здійснювати на людину дуже сприятливий вплив — як психологічний, так і фізіологічний.

Цього року чимало батьків, які вперше ведуть свою дитину в дитсадок, зіштовхуються з неабиякою проблемою. Якщо в малюка віком до 3 років немає профілактичних щеплень, його відмовляються зараховувати до дошкільного закладу. Такі випадки були й раніше, але не настільки масово, як зараз. Це пов’язано з тим, що діти, які сьогодні йдуть до дитячих садочків, — це малюки, чиї батьки потрапили під вплив широкомасштабної антивакцинальної кампанії 2008 року і з особистих міркувань відмовилися на той час від проведення профілактичних щеплень.

На думку експертів із різних медичних інститутів США, американський уряд щорічно виділяє сотні мільярдів доларів на медичні процедури, які не приносять жодної користі, а часом навіть завдають серйозної шкоди здоров’ю. Лікарі вважають, що треба переглянути стандарти діагностики та лікування, не робити поширені «рутинні» процедури наліво і направо, щоб заощадити гроші і врятувати людські життя.

Напередодні нового навчального року і лікарі, й освітяни спільно вирішують не тільки питання профілактичних медоглядів школярів. Є ціла низка проблем, які лежать на перетині медицини та педагогіки. Насамперед це стосується дитячого алкоголізму, тютюнопаління та наркоманії.

У вашій родині є школяр, і в нього немає «свіжої» довідки щодо проходження обов’язкового профілактичного медогляду? Не варто в істериці бігти в поліклініку, щоб оформити документ. Якщо ваша дитина проходила такий огляд минулого року (у листопаді, жовтні тощо), вона має право відвідувати заклад освіти, і ніхто не має права звернути її додому.

Україна й українці 20–річної давнини були зовсім іншими, але водночас… такими самими, як і сьогодні. Питання у тому, на що звертати увагу. Про це журналістам розповіли соціальні психологи Олег Покальчук та Олексій Шнеєр. За словами фахівців, насамперед треба розібратися в термінології, тому що є велика різниця між поняттям «за роки незалежності» (просто відрізок часу, 20 років) і «внаслідок набуття незалежності» (проголошення України суверенною державою, виходу зі складу Радянського Союзу). Річ у тім, що зміни в психології українців сталися не тому, що Україна набула статус незалежної держави, а тому, що за останні 20 років населення пережило і неспокійні 1990–ті, і низку політичних скандалів, і Майдан, і вбивство Гонгандзе. А найголовніше — впала «залізна завіса», і для українців відкрився доступ до тієї інформації, яка раніше була за сімома замками. Можна їздити в інші країни, знайомитися з культурою, релігією будь–якого народу. І в українців з’явився вибір, багато варіантів вибору: який одяг носити, яку зачіску, які мови вчити, яку релігію сповідувати, їсти м’ясо чи бути вегетаріанцем, бути прихильником тієї чи іншої партії тощо.