Коли українці «ближчі» за китайців

Коли українці «ближчі» за китайців

Між офіційним Києвом і Бішкеком останні контакти на найвищому рівні відбулися ще у вересні 2011 року. Тоді Президент України Віктор Янукович, перебуваючи з візитом у США, зустрівся з попереднім президентом Киргизстану Розою Отунбаєвою. Робочих зустрічей з обраним півтора року тому Президентом Алмазбеком Атамбаєвим узагалі не було, в обох країнах важко пригадують, коли відбулися останні зустрічі на рівні прем’єр–міністрів. Та, незважаючи на це, товарообіг між Україною і Киргизстаном в останні роки лише зростає. Цифри, звісно, не астрономічні, але в українській амбасаді у Киргизькій Республіці переконані у подальших перспективах взаємовигідної співпраці між українцями і киргизами.

На вулиці Ахунбаєва у Бішкеку, де Україна орендує будівлю посольства, вже призабули тривожні революційні дні квітня 2010 року, коли розгнівані киргизи спалили Генпрокуратуру, а мародери розграбували торгові центри та супермаркети. Що й казати, якщо з поста біля української амбасади зняли держохорону, тож будівлю могли захопити будь–якої миті. Але минулося. Нині у парку перед посольством підростають берізки, посаджені кілька років тому за ініціативи Надзвичайного та Повноважного посла України в Киргизії Володимира Солов’я. Володимир Васильович пригадує, як після його призначення до Бішкека навколо посольства був, м’яко кажучи, «бомжатник». Але власними силами прибрали територію, посадили деревця, тож замість асоціальних елементів тут почали гуляти мами з маленькими дітьми.

Проблематику і перспективи економічної і культурної співпраці між двома країнами ми обговорили з паном послом під час нещодавнього візиту до Киргизстану делегації Української всесвітньої координаційної ради, у складі якої перебував і журналіст «УМ».

Дипломати в «павутинні»

Дипломати в «павутинні»

Створення образу України як держави, що прагне до євроінтеграції, забезпечення діалогу зі світовою громадськістю, формування професійного й особистого іміджу — застосування інтернет–технологій у дипломатії має величезний потенціал. Який українські дипломати, на жаль, майже не використовують. На відміну від своїх закордонних — як західних, так і східних — колег.

Про те, як «електронна дипломатія» будує новий тип політичної культури, як у ній почуваються основні учасники — дипломати, урядовці й лідери держав, та на якій стадії розвитку перебуває в цьому контексті Україна, розповіли журналістам аналітики Інституту світової політики Леонід Літра та Юлія Кононенко. Вони є авторами дослідження «Твіттер»–дипломатія. Як новітні технології можуть посилити міжнародні позиції України».

Не наслiдуй Буридана,

Не наслiдуй Буридана,

Президент Янукович повернувся до двовекторної політики, що її проводив Кучма. Вони обидва, мабуть, не читали «Склянки води», де лорд Белінгброк твердив, що мала країна має шанси, якщо за неї сперечаються дві великі держави; провідники такої політичної лінії орієнтувалися на більш відоме українське прислів’я про слухняне теля та двох маток.

Батьківщино, прощавай чи до побачення?

Батьківщино, прощавай чи до побачення?

Лише у третьому кварталі 2012 року наші заробітчани переслали в Україну через міжнародні системи переказів близько мільярда доларів. За даними Нацбанку, це на 9 % більше, ніж за аналогічний період 2011 року, проте значно менше, ніж за ІІ квартал 2012 року, коли в Україну трудові мігранти перевели майже 1,5 млрд. «зелених».

Будуть учні — буде дух

Будуть учні — буде дух

Тбіліська публічна школа №41 імені Михайла Грушевського є єдиною в Грузії, у якій вивчають українську мову з першого класу. За 13 років існування школу неодноразово спільно відвідували різні президенти Грузії та України, нею постійно опікуються посольство України в Грузії та українська громада. Утім перший дзвоник, який для грузинських школярів цього року пролунає 17 вересня, може стати й першим, який сповістить, що першокласники школи №41 більше не вивчатимуть українську мову. Утім ще не все втрачено. Чому єдиній грузинсько–українській школі загрожує повзуча деукраїнізація, під час нещодавньої поїздки до Грузії у складі Української всесвітньої координаційної ради намагався розібратися і журналіст «України молодої».

«З України син повернувся у вишиванці!»

«З України син повернувся у вишиванці!»

Український культурний центр при Бакинському слов’янському університеті було відкрито у жовтні 2001 року. Основним завданням Центру є популяризація української культури в Азербайджані та залучення азербайджанської молоді до вивчення української мови, літератури та історії України. За словами ректора університету Камала Абдуллаєва, якщо нині 28 студентів навчається на перекладачів з української та українознавців, то вже цього навчального року за цими спеціальностями набирають півсотні студентів. «Нині відбувається підвищення інтересу до вивчення української мови, тут немає політики примусової асиміляції на державному рівні. Навпаки, лише сприяння», — підтверджує надзвичайний та повноважний посол України в Республіці Азербайджан Олександр Міщенко.

Паралельно при слов’янському університеті вже 11 років функціонує і українська недільна школа. За ці роки високими гостями центру та школи з України були спікери Верховної Ради Іван Плющ та Володимир Литвин, Президент Віктор Ющенко та його дружина Катерина. І Український культурний центр, і недільну школу очолює уродженка Білої Церкви, а нині громадянка Азербайджану Леся Керімова, яка також є заступником голови новоутвореної громадської організації — Українського конгресу Азербайджану.

І Каспій ближчий за Дніпро

І Каспій ближчий за Дніпро

Вони сумують за Дніпром та Карпатами, але все–таки Каспійське море та гори Кавказу значно ближче. Вони, як і раніше, люблять борщ і сало, але в регулярному меню все–таки переважає люля–кебаб чи шашлик. Вони п’ють квас і пиво, але зазначають, що ніщо так не вгамовує спрагу у спекотному Баку, як склянка айрану. Вони — це українці Азербайджану, більшість з яких народилися тут або приїхали піднімати промисловість ще молодими десятки років тому за «союзною путівкою в життя». Побачити, чим вони живуть, почути, що їх турбує та зануритися у незвичну для європейця атмосферу Сходу журналіст «УМ» мав можливість під час нещодавньої робочої поїздки у складі делегації Української всесвітньої координаційної ради на чолі з її головою Михайлом Ратушним до однієї з найбагатших країн СНД. Тим більше що за весь час діяльності УВКР це відвідання українців Азербайджану офіційною делегацією ради виявилося першим. Тож емоцій і вражень було чимало.

Михайло Ратушний: Час повернути Україну українцям

Михайло Ратушний: Час повернути Україну українцям

Майже рік тому — 21 серпня 2011 року — на V Всесвітньому форумі українців головою Української всесвітньої координаційної ради було обрано Михайла Ратушного. За цей час новообраному голові та його команді вдалося у взаємодії з окремими нардепами внести законодавчі зміни щодо статусу закордонного українця (наразі відповідні посвідчення отримали вже 7 тис. бажаючих). Нещодавно уряд затвердив програму п’ятирічної підтримки закордонного українства, виділено більше 100 млн. грн. на ці потреби. Пан Михайло, на відміну від попередників, досить активно їздить за кордон. Одним з останніх відряджень було охоплено три країни Кавказу — Азербайджан, Грузію, Вірменію (при цьому, до першої з цих країн не доїжджала жодна делегація УВКР за роки незалежності). На зустрічах із діаспорою пан Ратушний не втомлюється повторювати, що національна ідентичність тримається на трьох стовпах — мова, школа, церква. Утім у самій Україні перший стовп днями було розхитано. Державу також мало хвилює участь заробітчан, які не змінили громадянства, у політичному житті країни. А тих українців, які взагалі народилися на чужині, влада не поспішає стимулювати до повернення на батьківську землю. Про все це голова УВКР розповів в ексклюзивному інтерв’ю «УМ».

«У» — упала у Рапалло

«У» — упала у Рапалло

Назва італійського міста Рапалло, що на узбережжі Лігурійської рів’єри, навряд чи щось говорить пересічному українцеві. Але саме на цьому курорті, в затінку фінікових пальм і алеппських сосен, 90 років тому відбулася така важлива для України подія — підписання Рапалльського договору між радянською Росією та веймарською Німеччиною. Цей історичний факт мало відомий нашому широкому загалу, а ще менше ми знаємо про значення угоди, підписаної в Рапалло 16 квітня 1922 року, для подальшої долі Української Соціалістичної Радянської Республіки. Власне, можна говорити, що саме під шум прибою Лігурійського моря офіційно почалося закабалення України у «братньому союзі» з РСФРР. Квітневе Рапалло стало прологом до підписання союзного договору у грудні того ж року — 1922–го. Журналісти «УМ» побували на місці «дипломатичної битви», а також з’ясували в істориків подробиці тих подій.

Менеджер світу українського походження

Менеджер світу українського походження

Свої мемуари один із найвідоміших та найвпливовіших економістів світу, українець Богдан Гаврилишин подарував собі на 85–й день народження. 19 жовтня його книгу «Залишаюсь українцем» презентують у Києві. Вона вийшла рідкісним як на сьогодні в Україні тиражем 5 тисяч примірників. Уже є думки, що ці спогади опубліковані з запізненням. Хоча після прочитання напевне буде інший, кардинально протилежний висновок: саме тепер, коли наша країна у статусі незалежної держави розміняла третій десяток, така книга може виявитися вкрай необхідною. Адже за час, що минув від 1991 року, розбудовою держави в нас займалися та дотепер займаються здебільшого хто завгодно, окрім фахових економістів. Тобто — усі, окрім грамотних менеджерів, котрі не кричать: «Я знаю, що і як слід робити!», а справді знають.