Двосмугова дорога з Кракова до аеропорту в Катовіцах періодично то звужується, то розширюється: ремонт. Нові мости і багаторівневі роз’їзди на шляхопроводах, поблискуючи яскравими обмежувальними знаками, з’являються буквально на кожному кроці. Причому виростають вони дуже швидко. Скажімо, за один рік на скромному лоукостівському летовищі Пижовіце встигли збудувати сучасний триповерховий термінал: насичений магазинами, недорогими кафе і навіть закритою терасою, з якої можна спостерігати, як злітають та приземляються літаки.

Ідея більшості інфрастуктурних новобудов — Євро–2012. І хоча на східних польських територіях футбольних матчів не буде, регіональна влада все ж таки сподівається заробити на чемпіонаті — завдяки вболівальникам, які їздитимуть із західних воєводств до України та навпаки.

Квітень подарував нашій державі дві, м’яко кажучи, важливі події і майже збігся із третьою. Українці з прес–конференції у Харкові довідалися, що Чорноморський флот залишається тут надовго, а високозбагачений, так званий «зброєвий», уран — навпаки, покине нашу територію. А трохи більше ніж 15 років тому наша влада підписала Будапештський меморандум про нерозповсюдження ядерної зброї. Таким чином, ми, з одного боку, можемо пишатися власною послідовністю: спочатку віддали ядерну зброю, а нині дозволили вивезти її залишки. Але, з іншого боку, ніхто з перших осіб у державі не може пояснити народові нашу стратегію безпеки. На випадок, якщо щось, не дай Бог...

25 лютого Європарламент схвалив резолюцію, в одному з пунктів якої шкодує, що Віктор Ющенко надав звання Героя України Степанові Бандері. Який, мовляв, «співпрацював із нацистським режимом». Очевидно, члени Європарламенту не знали про його ув’язнення в концтаборі Заксенхаузен і про загибель від рук нацистів двох його рідних братів — активістів антинацистського підпілля. Та й не дивно, бо й про існування України довідалися — хто в 1991–му, хто — в 2004–му. Що ж до української історії часів Другої світової війни, то віднайшлися енергійні просвітителі з Польщі та білокам’яної. Струнок, на яких можна було пограти, пропонуючи сприймати європейський народ із давнім корінням за «негідників–різунів із дикого поля» вистачало: жодна з країн–членів нинішнього Європарламенту свого часу не втрутилася, коли в такій близькій насправді Україні упродовж майже всього ХХ століття людей вбивали голодом та непосильною працею, палили політв’язнів у крематоріях, а рови й ліси біля кожного містечка наповнювали трупами розстріляних під час «акцій очищення». Відомо, що за звільнення від такої нелюдської влади виступила ОУН, очолена Бандерою, і УПА на чолі з Шухевичем. Тому й визнані вони у вільній Україні героями. Утім європарламентарії висловили сподівання, що новий глава України перегляне це рішення «і надалі дотримуватиметься європейських цінностей»...

Шановні парламентарії!

Нам, українцям, приємно нагадати, що два останні століття Захід був тією адресою, куди ми зверталися як до Вищого арбітра — зі скаргами на беззаконня в «імперії зла». Ми розуміли, що наша історія засекречена перед світом, і Захід майже нічого не знає про національно–визвольну боротьбу України проти тоталітаризму Гітлера і Сталіна. На Заході не знали навіть, що гаслом ОУН і УПА було «Свобода народам! Свобода людині!».

У польськомовній газеті «Кур’єр галіцийський» №3(103) від 12—25 лютого 2010 року була опублікована заява президента Польщі Леха Качинського щодо надання Степанові Бандері звання Героя України. Це можна розцінити як втручання у внутрішні справи України. На таку заяву не спромоглося дати гідну відповідь Міністерство закордонних справ України. Що змусило мене, громадянина України, звернутися безпосередньо до президента Польщі зі спростуванням висунутих звинувачень.

Про цих оперативників зі Служби зовнішньої розвідки громадськості майже нічого не відомо. Натомість саме їхній, умовно кажучи, «антипіратський» підрозділ протягом останніх п’яти років безпосередньо причетний до звільнення чотирнадцяти суден з українськими моряками із піратського полону. Кабінет розвідників, куди журналіста «УМ» запросили на каву, завішаний картами Східної Африки та Індійського океану, а також фотографіями піратських ватажків і старійшин племен. Окрім цього, розвідка має чимало відео про піратів, яке таємно й під страхом покарання знімали на мобільні наші моряки. Усю цю «фільмотеку» розвідники жартівливо називають «Операція «СМЕРП», тобто «Смерть піратам!».

Їхній безпосередній керівник, генерал–лейтенант Олександр Христенко, добре відомий лише у вузькому колі спецслужб, дав перше в житті ексклюзивне інтерв’ю саме «Україні молодій». Пан Христенко схвально відгукується про недавній указ Президента, яким уведено в дію рішення РНБО щодо участі України в спецоперації Євросоюзу «Аталанта». При цьому, зазначає Христенко, доки не визначено, якою саме буде форма участі України, зовнішня розвідка продовжує свою роботу в зоні активності сомалійських піратів — здобуває розвідувальну інформацію, якою ділиться з партнерськими спецслужбами й представниками «Аталанти» зокрема.

Кандидати в президенти України вже пороздавали вагони соціальних обіцянок на випадок свого обрання. Проте в Україні Президент відповідає лише за зовнішню політику та політику безпеки. А це якраз ті теми, які більшість кандидатів переважно обходить або в яких відбувається загальними фразами. Так, «ветеран ПІСУАРу» Віктор Янукович обіцяє соборність України. У свою чергу, Юлія Тимошенко стверджує, що «Україна — це все для мене. Кожен національний інтерес є моїм національним інтересом». «Не вірте жодному слову, ніби я здаю інтереси України, ніби не захищаю енергетичну незалежність, що набрала кредитів», — закликає Прем’єр–міністр, щоправда, не роз’яснивши, чому люди після всього не мають цьому вірити.

Якщо ви, дрібний або середній український підприємцю, маєте милу звичку регулярно грати в гольф разом зі своїм найкращим другом — простим державним чиновником, а на всі великі свята (День металурга, День рибалки тощо) даруєте йому вишукані ексклюзивні подарунки, то маєте ще два тижні, аби переглянути свій стиль життя. Адже з нового року такі дії, найімовірніше, підпадатимуть під дію закону. І ваш друг може позбутися не тільки посади.

Ідея об’єднати дослідників української історії та культури у Російській Федерації для створення «російського» тому Енциклопедії зарубіжного українства виникла в березні цього року. На засіданні Міжнародної асоціації україністів у Києві виявилося, що у величезній сусідній країні, де чи не найбільша українська діаспора, досі немає авторського колективу для роботи над енциклопедією. Більше того — не відомо, які галузі україністики сьогодні опрацьовують у Росії. Українознавчі осередки Росії досі не залучені до інформаційного поля світового українства.

29 січня 2009 року, виступаючи на розширеному засіданні Федеральної служби безпеки в Москві, президент Російської Федерації Дмітрій Медведєв буквально однією фразою розкрив спецоперацію ФСБ (цитую мовою оригіналу): «В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально–политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи». Себто — президент Російської Федерації відкритим текстом заявив, що зрив інтеграції України до Північноатлантичного альянсу — це заслуга російських спецслужб, наслідок проведених ними спецоперацій. А заявивши, подякував Федеральній службі безпеки.