Коли українська команда «ІСД» припинила своє перебування в елітному велодивізіоні, всю свою увагу вітчизняні любителі велосипедного спорту переорієнтували на двох наших гонщиків — Ярослава Поповича та Андрія Гривка.

Востаннє на чемпіонаті світу в колі елітних команд національна збірна України грала в 2007 році. На Олімпіаді «синьо-жовті» були ще давніше — виступ на Іграх-2002 у Солт-Лейк-Сіті залишається наразі їхньою єдиною успішною «вилазкою».

Відтоді, як у 2010 році на І Юнацьких літніх іграх Андрій Говоров та Дарина Зевіна здобули чемпіонські титули, від цих талановитих плавців очікують високих здобутків на дорослому рівні. Але з першої спроби підкорити Олімп їм не вдалося.

Не встигли у Всесвітній організації охорони здоров’я взяти під повний контроль епідемію Ебола в Західній Африці, як очільникам цієї організації довелося бити на сполох через іншу загрозу світового масштабу.

Кожна невдача тягне за собою шлейф розпачу та розчарування. Особливо неприємно програвати на останніх секундах поєдинку. Коли ж м’яч залітає у ворота одночасно з фінальної сиреною — ситуація виглядає, як провидіння. Утім для українського футболу (футзал, нагадаємо, вважається молодшим братом «гри мільйонів») подібні явища зовсім не поодинокі.

Вигравши зональний турнір в Ейлаті, жіноча збірна України повністю ще не вирішила питання свого повернення в II світову групу Кубка федерації, однак, порівнюючи здобутки двох попередніх сезонів, коли не було навіть подібного роду успіхів, можна говорити, що дівчата зробили відчутний крок уперед.