Кожне свято – це ще одна нагода подякувати Господу за цінний дар рідної мови, згадати про всі намагання супротивників відібрати її у нашого народу, привласнити чи принизити. І навіть нині, у ХХІ столітті, ми знову мусимо ставати на її захист.

У Союзі велася цілеспрямована неоголошена війна проти українського народу, який своїм волелюбством та прагненням свободи підривав стовпи більшовицької ідеології і загрожував самому існуванню тоталітарної імперії.

В хвилях Дніпровських, як в новому Йордані, вона оновилася. Від проповіді апостола Андрія Первозванного вона народилася, кров’ю мучеників, працею подвижників, молитвами святих – утвердилася.

Коли ми молимося за інших, а не лише за себе чи за свої потреби, то зокрема і таким чином виконуємо заповідь Спасителя – полюбити ближнього як самого себе.

Дорогі брати і сестри у Христі! Вітаю зі святом відновлення унікальної духовної святині, яка дала йому ймення Золотоверхого, – Михайлівського Золотоверхого кафедрального собору, а також вітаю киян із днем нашого давнього, славного міста Києва.

Війна – це втрати, сльози, кров та нескінченний біль. На жаль, сьогодні Україна знову потерпає від збройної агресії з боку Росії, втрачаючи своїх синів.

Пасхальне послання Предстоятеля ПЦУ, митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

В ці квітневі дні ми входимо у восьмий рік війни. Війни, якої ми не хотіли, не ініціювали й не провокували. Ми ніколи не зазіхали на чуже, не прагнули поневолити інших чи загарбати чиюсь територію. Війни, в якій ми захищаємо Богом дану нам землю, наш народ і наші цінності.

Особливо гостро і голосно це питання пролунало, коли нас усіх вразила болюча звістка про смерть від наслідків коронавірусної хвороби обох батьків багатодітної родини Родікових. Залишились сиротами тринадцятеро дітей.

Шевченка намагалися представити атеїстом, бо він критикував тогочасну казенну, поневолену імперією Російську Церкву, називав її «церквою-домовиною» і писав: