Здається, зовсім недавно юніорська збірна України виграла домашній чемпіонат Європи, що відбувся у Донецьку й Маріуполі. Але минув рік, і покоління тріумфаторів перейшло на наступний рівень, відкривши дорогу новим молодим талантам. Колектив нині 19–річних хлопців уже тривалий час очолює Анатолій Бузник. Минулої осені його підопічні подолали перший кваліфікаційний етап чемпіонату Європи–2010, а завершальний крок до фінальної частини мали зробити вже на рідній землі. Напередодні дорослого Євро–2012 УЄФА намагається «навантажити» Україну турнірами для практики, тож укотре довірила нам проведення відбіркового етапу серед молодих.

На початку десятиліття українці й румуни провели між собою три контрольні матчі, й завжди сильнішими виявлялися наші південно–західні сусіди (0:1 на Кіпрі, 1:4 у Констанці, 0:2 у Донецьку). Для чергового побачення керманич «синьо–жовтих» Мирон Маркевич обрав Львів — місто, поблизу якого він народився (у Вінниках) і з яким пов’язаний тривалий період його тренерської кар’єри (в «Карпатах»). До того ж збірна України тут завжди перемагає. На стику двох традицій гору взяла приємніша: у другому матчі під орудою нового тренерського штабу національна команда перемогла Румунію, залишивши Львів містом із суто переможною репутацією.

Щоразу хтось із суперників братів Кличків дає «кличкофобам» надію: ну, може, ось тепер незграбний, некрасивий, занадто прагматичний бокс у виконанні українських атлетів зазнає фіаско. Утім чемпіони впевнено розвіюють ці ілюзії — Клички раз по раз доводять свою перевагу в силі, тактиці й техніці. Так сталося і в суботньому бою Віталія з чемпіоном Європи Альбертом Сосновським.

Промоутери боксерських компаній уже втомилися підбирати суперників братам Кличкам, адже б’ють вони нещадно, як правило, не залишаючи нікому шансів утриматися на ногах до фінального рингу. Не можна скидати з рахунків і непрості перемовини стосовно організації боїв, адже в зустрічах із чемпіоном кожен хоче відхопити ласий шматок. Тому час від часу і спливають мало відомі імена, як–от черговий опонент Віталія — Альберт Сосновський на прізвисько Дракон. У рейтингу WBC 31–річний поляк посідає аж 11–й рядок, має у послужному списку 45 перемог у 48 поєдинках при двох поразках та одній нічиїй.

На відміну від інших ігрових видів спорту, для українських гандболісток участь у континентальній першості не є чимось видатним. Срібні призерки чемпіонату Європи 2000 року сприймають це як щось само собою зрозуміле — швидше, фурор викликало б непотрапляння наших дівчат до фінальної частини. І нинішній відбір на Євро–2010 це лише підтвердив.

Щось робити вперше завжди непросто. Надто ж коли за тобою стежать тисячі чи навіть мільйони людей. Позавчора футбольна збірна України нового зразка вперше явилася на очі широкої публіки — п’ятничний «товарняк» проти «Нафтовика» навряд чи можна вважати повноцінним дебютом. Команда Мирона Маркевича порадувала непоганою грою й солідним результатом. А сам галицький наставник став лише другим (слідом за Валерієм Лобановським) з усіх тренерів національної команди, котрий стартував із перемоги.

Чемпіонат світу–2010 у Німеччині вийшов повним сюрпризів — як почалося все з сенсацій, так і завершилося несподіваною фінальною драмою. Росіяни, яким подумки відписали кубок ще після перемоги у чвертьфіналі над канадцями, могли взагалі не потрапити до фіналу. Але таки здобули вольову перемогу над командою господарів на передостанній стадії. Суперниками підопічних В’ячеслава Бикова у вирішальному двобої також дещо несподівано стала оновлена збірна Чехії. Навіть без великої кількості провідних гравців НХЛ і КХЛ у складі команда Владіміра Ружички подужала у «плей–оф» скандинавів — фінів і шведів — у серіях булітів. Причому обидва рази вправністю відзначався новобранець московського ЦСКА Ян Марек. При цьому у півфіналі проти «Тре крунур» чехи врятувалися від поразки за вісім (!) секунд до кінця третього періоду, замінивши воротаря на польового гравця.

Насправді вирішальні матчі рідко бувають видовищними. Більшою мірою — це битва тактичної мудрості тренерів поза полем і холоднокровності виконавців на зеленому газоні. Хоча, зрозуміло, визначальною є й майстерність гравців, які саме в таких двобоях стають героями. Минулої суботи до золотих сторінок історії міланського «Інтера» своє ім’я вписав аргентинський форвард Дієго Міліто — він приніс «Інтернаціонале» Кубок чемпіонів, очікуваний упродовж 35 років. Тепер «інтеристи» — триразові володарі головного клубного трофею старого світу (1964, 1965, 2010).

Четвергові чвертьфінали на чемпіонаті світу, що вже два тижні триває в німецьких містах Гельзенкірхен, Кельн і Маннгейм, принесли наоднозначні емоції. Все ж таки від протистояння гігантів, збірних Канади й Росії, чекали більшого. Утім явна перевага в класі росіян — чинних чемпіонів світу — вбила інтригу вже на початку другого періоду, коли Павло Дацюк філігранно зняв павутиння з сітки воріт родоначальників хокею. Для порівняння «вагових категорій»: росіяни привезли до Німеччини 14 учасників Олімпіади–2010, тоді як канадці виставили лише одного — Корі Перрі.

На світовому форумі в Німеччині залишилося зіграти вісім матчів, в яких октет найкращих збірних розподілить медалі. Уже в чвертьфіналі сьогодні битимуться між собою головні фаворити турніру — команди Канади й Росії.