Про те, що Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», м'яко кажучи, не зовсім відповідає Конституції держави, деякі політики та правники вже казали, але якось так обережно й невиразно, що тих розмов майже ніхто не почув. Хоча така невідповідність є кричущою, особливо там, де йдеться про обласні та районні ради.

Майже чотири роки тому Олександр Єльяшкевич отримав політичний притулок у Сполучених Штатах. Одразу після парламентських виборів-2002 він виїхав з України, побоюючись за своє життя. У 2000-му на нього напали, Єльяшкевич одержав важкі травми голови. Опозиціонер звинуватив у організації нападу Леоніда Кучму, а невдовзі на підтвердження цієї версії з'явилися й плівки Мельниченка. На одному із записів голоси, схожі на мову Кучми та голови СБУ Деркача, обговорювали те, як би «добити» Єльяшкевича.
Після трьох із половиною років вимушеної еміграції Олександр Сергійович повернувся разом зі своїм напарником Миколою Мельниченком в Україну. Нині Єльяшкевич працює секретарем у Громадській раді з питань забезпечення реалізації виборчих прав громадян. Він має свій кабінет у секретаріаті Президента, хоча й працює там на громадських засадах. Нашу розмову ми почали саме з виборів.
Коли мова зайшла про Мельниченка, голос Олександра Сергійовича підвищився, а мовлення — пришвидшилося. Він неохоче розповідає про екс-майора та останні події в «касетному скандалі». Зокрема, про новий виток «тейпгейту» — записи, на яких Мельниченко сам зізнається, що задовго до оприлюднення «плівок» про «писання» Кучми знали лідер СПУ Мороз і тодішній глава РНБО Марчук. Єльяшкевич закликає не відволікатися на ці скандали і каже, що головне — це зміст записів, що викривають екс-Президента та його оточення.

Поразка блоку «Пора»—ПРП на парламентських виборах хоч і не стала таким шоком, як «прольот» партійців Литвина, проте для багатьох була досить несподіваною i дуже неприємною. Інтелектуальному виборцеві вельми імпонувала велика кількість молодих людей, зібраних під одним прапором і ще не «зіпсованих» владою. Але в активі «Пори»—ПРП у підсумку лише 1,5 відсотка замість очікуваних трьох. І цей результат став нокдауном для Віталія Кличка, який прийшов із великого боксу у велику політику, промінявши пропоноване високе місце у «Нашій Україні» на «соло» у «Порі».
Про причини поразки, про подальшу долю Кличка-політика, про важкий пошук «пористами» свого подальшого місця в українському полiтикумi в інтерв'ю «Україні молодій» розповідає голова політради Громадянської партії «Пора», другий номер у списку блоку Владислав Каськів. Наша розмова відбулася якраз після його візиту до секретаріату Президента.

Цей політичний тиждень пройшов під зіркою майбутньої парламентської коаліції. «Помаранчеві» зустрічалися один з одним і намагалися утрясти суперечності в баченні союзного меморандуму. Партія регіонів — лідер виборів — до останнього намагалася проникнути в коаліційні шпаринки і перманентно посилала месиджі про готовність співпраці з владою. Про свій опозиційний статус «донецькі» тимчасово забули. Натомість у тому, що майбутня коаліція буде саме «помаранчевою», відучора сумнівів майже немає. «Народний союз «Наша Україна» прийняв на своїй політраді рішення про утворення союзу з Блоком Тимошенко та Соцпартією. Таким чином, за «помаранчеву» коаліцію висловились усі «партії Майдану», які пройшли до наступного парламенту. Тепер їм належить домовитись про саму угоду.
Про коаліційні перипетії кореспондент «УМ» поговорив з українським політологом Олександром Палієм.

Після зустрічей Юрія Єханурова, уповноваженого Президентом Ющенком вести коаліційні переговори з політичними силами, що перетнули 3-відсотковий виборчий бар'єр, із лідерами Соцпартії та Партії регіонів, відбулося й побачення Прем'єр-міністра зі своєю попередницею на посаді. За сухою прес-службівською інформацією (наданою прес-секретарем Єханурова Валентином Мондриївським), говорили Юрій Іванович із Юлією Володимирівною про принципи формування коаліції демократичних сил у майбутньому парламенті. Третім, але, очевидно, не зайвим на цьому рандеву був керівник виборчого штабу «Нашої України» Роман Безсмертний.

Майже тиждень під стінами кримської Верховної Ради нудьгує молодь. Лише вечорами вона по-справжньому «відривається» на імпровізованій дискотеці тут-таки, на «пташиному базарі», як охрестили наметову акцію опоненти із стану «біло-блакитних», тобто виборчого блоку «За Януковича!». Різнокольорові агітаційні намети (за інформацією міліції, їх близько 180) сюди звезли майже зі всього півострова активісти 16 із 47 партійних блоків, які нині об’єдналися на грунті проведення перерахунку голосів на виборах до парламенту АРК та місцевих рад.

Ті парламентарії, які після виборів-2006 стануть безробітними, не надто бідуватимуть. Навіть навпаки. Адже позавчора надвечір, в останні хвилини свого останнього сесійного засідання, Верховна Рада IV скликання подолала вето Президента на зміни до закону «Про статус народного депутата України».

Позавчора у Верховну Раду йшли як на свято — з радістю і сльозами на очах. Ті народні обранці, яких народ знову обдарував мандатами, сяяли від щастя на всі кулуари — приховати задоволену усмішку у вусах вдавалося далеко не всім (у когось на обличчі немає рослинності, а хтось навіть і не намагається боротися з емоціями, що так і б'ють через край). Ось дружньо-поблажливо поплескує по плечу менш успішного колегу знаний промисловець, поруч весело підморгує журналістці неймовірно задоволений собою націонал-демократ у вишиванці, парочка «простих» нардепів-«нашоукраїнців» прямує до буфету (по дорозі по-секрету зізнаються, що планують «по сто за перемогу» — свою, особисту, і «ще по сто — з горя» — за справді невеселий результат блоку). Приємно бачити щасливих людей.
Але таких небагато. Є й люді, для яких депутатський мандат — не пуп Всесвіту. Потрапив у наступне скликання — і чудово, бо ще стільки роботи, проектів, розпочатих справ... Словом, «не чіпляйтеся до мене зі своїми дурними запитаннями». Ці сьогодні точно не в центрі уваги — за потреби з ними можна поспілкуватися і на наступній сесії наступного скликання, нікуди не подінуться.
Інша річ — вони. Ті, кого в нашому глобалізованому політикумі тепер називають прикрим словом «лузери»...