Четверте скликання: дверi зачиняються.
Позавчора у Верховну Раду йшли як на свято — з радістю і сльозами на очах. Ті народні обранці, яких народ знову обдарував мандатами, сяяли від щастя на всі кулуари — приховати задоволену усмішку у вусах вдавалося далеко не всім (у когось на обличчі немає рослинності, а хтось навіть і не намагається боротися з емоціями, що так і б'ють через край). Ось дружньо-поблажливо поплескує по плечу менш успішного колегу знаний промисловець, поруч весело підморгує журналістці неймовірно задоволений собою націонал-демократ у вишиванці, парочка «простих» нардепів-«нашоукраїнців» прямує до буфету (по дорозі по-секрету зізнаються, що планують «по сто за перемогу» — свою, особисту, і «ще по сто — з горя» — за справді невеселий результат блоку). Приємно бачити щасливих людей.
Але таких небагато. Є й люді, для яких депутатський мандат — не пуп Всесвіту. Потрапив у наступне скликання — і чудово, бо ще стільки роботи, проектів, розпочатих справ... Словом, «не чіпляйтеся до мене зі своїми дурними запитаннями». Ці сьогодні точно не в центрі уваги — за потреби з ними можна поспілкуватися і на наступній сесії наступного скликання, нікуди не подінуться.
Інша річ — вони. Ті, кого в нашому глобалізованому політикумі тепер називають прикрим словом «лузери»...
Вони намагаються непомітно ковтати сльози розпачу, які підкочуються до горла, штучно сміються, роблять вигляд, що «кому потрібна та Верховна Рада — не смішіть мої шкарпетки, це вона без мене пропаде, а не я без неї». Але сум і розпач (а в когось — навіть страх), який світиться в глибині очей, приховати неможливо. Ондечки нервово гасає з кутка в куток завжди такий спокійний відомий нафтовик із Блоку Литвина й, забувши про всюдисущі журналістські вуха, кричить у мобілку щось на кшталт «да ні ... тут, понімаєш, ні ...!». Це, судячи з усього, про невдале голосування за перерахунок бюлетенів на виборах-2006.
Власне, саме надія на перерахунок, часто всупереч будь-якій логіці, залишається єдиною ниточкою, яка ще пов'язує деяких переможених із будинком на Грушевського, 5. На третьому поверсі у жіночій вбиральні зустрічаю знайому помічницю депутата, яка підмальовує вії: «Вже втретє за день плачу. А, уявляєш — ще місяць працювати...». Сердешна два скликання поспіль пробула помічницею і тепер не знає, що робити далі — звикла до Верховної Ради... Знову-таки «по-секрету» дізнаюся, що її депутат з горя цілий тиждень не просихав — теж, схоже, звик.
Чутки про те, хто скільки днів пив після поразки, курсують кулуарами, нарощуючи кількість випитого й ступінь горя («Завіявся на дачу й три дні з-за столу не вставав — ледве встигали підносити!», «Сам закрився в більярдній і п'ять днів грав і пив — навіть спав на столі!»). Здається, такого не було ще наприкінці жодного скликання. Невже пропорційна система так подіяла?
Запитання, з якими журналісти чіпляються до невдах парламентської кампанії, ті вже вивчили на пам'ять і часто, вгледівши «акулу» з «пером» чи мікрофоном, галопом мчать в сесійну залу або чоловічий туалет.
«Та космосом, космосом», — розпачливо озираючись в пошуках порятунку, відказує перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк на віртуальне запитання, чим займатиметься надалі (обіцяний Блоком Литвина мандат пролетів повз).
«Ой, тільки не кажіть, що ви теж питатимете, чим я тепер займатимусь — ну ніби я народився з мандатом!» — награно обурюються деякі парламентарії, яким справді й без Верховної Ради є чим у житті зайнятися. Хоча і їм усе ж гірко, що залишилися поза новим парламентом. От тільки зізнаються в цьому одиниці.
«Україна молода» знайшла й таких. Усім своїм співрозмовникам кореспонденти «УМ» поставили два основних запитання.
1) Чим запам'яталося їм четверте скликання Верховної Ради, з якими негативними чи позитивними здобутками воно увійде в історію.
2) Чи бракуватиме їм ВР, її атмосфери, парламентської роботи...
Без полум'яного і безвідмовного (в тому сенсі, що завжди готовий дати коментар) есдека Шуфрича парламентські журналісти відверто сумуватимуть. Тим паче, що не буде в новому парламенті й відвертого та прямолінійного Олександра Волкова, який навіть до парламенту 4 квітня не прийшов... Нестор Іванович, на журналістське щастя, вдома не відсиджувався і навіть виглядав бодрячком. Запевнив, що без роботи не залишиться: по-перше, в партії завжди справ вище голови (Шуфрич — перший заступник лідера СДПУ(о)), по-друге, молодого-активного «мотора» блоку «Не так!» обрали одразу щонайменше до двох місцевих рад — Одеської міської та кримської Верховної, а після остаточного підрахунку голосів може виявитися, що ще й до Донецької. Шуфрич обіцяє визначитися, на благо якого регіону він працюватиме, й одразу зануритися в роботу.
Нестор Шуфрич (СДПУ(о), на виборах — блок «Не так!»):
1. Головне, що зробила Верховна Рада цього скликання, — внесла зміни до Конституції України, фактично перетворивши її на парламентсько-президентську республіку.
2. Я не можу сказати, що покидати парламент мені образливо чи сумно... Мужчини не сумують. Мені прикро. Але відчуття відповідальності одразу стало меншим. Можливо, відпрацювавши вісім років у парламенті, я свій борг суспільству віддав. Тепер зможу трохи більше уваги приділити собі і своїм близьким.
Хоча, безумовно, без Верховної Ради мені чогось бракуватиме. Але наскільки — про це ми з вами поговоримо через півроку. Можливо, тоді я ще й із полегшенням скажу: як добре, що я не відповідаю за те, що відбувається в країні. Але я завжди залишаю за собою можливість давати оцінку тому, що відбувається.
Найактивнiший законодавець цього парламенту пан Кармазін був найлаконічнішим. Розбалакуватися йому ніколи — на носі «другий Майдан» і акції громадянської непокори, дайош перерахунок голосів!
Юрій Кармазін (фракція «Наша Україна», на виборах — Блок Юрія Кармазіна):
1. Це скликання змогло запобігти громадянській війні під час президентських виборів. Але сьогодні вже спрацювало зі знаком «мінус».
2. Якщо Верховна Рада буде сформована так, як зараз написано в ЦВК, то в такому парламенті я не хотів би бути.
«Нашоукраїнець» Кульчинський переймається навіть не стільки загальноукраїнським, скільки «своїм», полтавським результатом блоку. Ще б пак, адже в рідній Полтаві тамтешні «НУмівці» працюють як прокляті. А народ, бач, надав перевагу БЮТ і Партії регіонів, які в місті взагалі майже нічого не роблять, та ще й знову обрав мером одного з найяскравіших представників рафінованого «кучмізму» Анатолія Кукобу...
А з того, що поки не пройшов до Верховної Ради, панові Миколі засмучуватися ніколи: треба встигнути відпочити від напружених виборів. Бо до проходження в парламент Кульчинському залишається якихось сім місць у списку.
Микола Кульчинський (фракція та блок «Наша Україна», 87-й номер у виборчому списку):
1. Найбільше мені запам'яталися дві речі: парламентська ніч, коли «Наша Україна» разом з іншими фракціями не давала прийняти зміни до Конституції, і ухвалення бюджету, навіть двох — як на 2005-й, так і на 2006 рік. Це надзвичайно важливий момент, бо бюджет дуже соціально спрямований. Конституційну реформу, щоправда, потім таки ухвалили, але скільки тоді вночі було романтики — коли всі співали українських пісень, у залі витав такий високий дух братерства різних фракцій, почуття відповідальності перед Україною. Йшлося не про якісь вузькопартійні чи кланові інтереси, а про дуже серйозні речі. Це справді запам'яталося.
А те, що зрештою зміни в Конституцію все ж внесли — це негативний «здобуток» IV скликання. Бо ці зміни погані, не якісні, вони не відповідають розвитку суспільства, не відповідають суспільним настроям — нічому не відповідають, вони притягнуті за вуха.
А ще, якщо говорити про те, що запам'яталося з цієї каденції особисто мені — то це штурм Верховної Ради (під час Помаранчевої революції. — Ред.). А точніше — реакція на нього багатьох депутатів, які навіть пальта свої позалишали — в чому були, в тому й повтікали (сміється).
2. Я щасливий, що матиму нарешті трохи перепочинку і зможу зануритися в те життя, якого моя душа завжди прагнула: музику, книжки, ми газету почали в Полтаві видавати... А ще нарешті взяв путівку в Трускавець — (замріяно) на 24 дні! Я вже не пам'ятаю, коли мав нагоду так відпочити.
Донеччанин до кінчиків нігтів Коновалюк усім своїм виглядом демонструє незворушність. Професіонал завжди себе знайде, хоч у парламенті, хоч за його стінами. Пан Валерій, скажімо, припускає, що займеться науковою роботою. Ну й політику, звісно, не кине. Зараз він мріє про якомога швидше створення коаліції «Нашої України» з Партією регіонів — «на благо всієї України».
Валерій Коновалюк (фракція «Відродження», на виборах — партія «Трудова Україна»):
1. Запам'яталася та надважлива роль, яку виконала Верховна Рада в локалізації політичної кризи під час президентських виборів. І, зокрема, ухвалення конституційної реформи.
А з мінусів — бездіяльність щодо ухвалення найбільш значимих рішень, які змінили б ситуацію в економіці, соціальній політиці тощо. Парламент так і не забезпечив жодної реформи. Та ж конституційна реформа насправді не завершена, немає грунту для її реалізації — бракує купи законів, які дозволяли б сьогодні положенням нової Конституції ефективно працювати.
2. Ні. Я, здається, не справляю враження людини, яка приросла заднім місцем до крісла і для якої його втрата є трагедією. Хоча шкодую, що немає прямих (по мажоритарній системі. — Ред.) виборів, тому що сьогодні я виграв би вибори в одномандантому окрузі (акцентує) будь-якого регіону України. Але зараз, на жаль, роль особистісного фактора стирається. І той склад, який буде в наступному парламенті, насамперед здивує вас, журналістів. І розчарує. Мені є з чим порівнювати, і я бачу цю тенденцію — від скликання до скликання парламент втрачає кваліфікацію і свій професійний рівень.
Красива і при цьому розумна жінка — де-де, а в нашій політиці це поки що справді рідкість. І пані Супрун, яка чарувала всіх своєю українською вродою, підкресленою вишиванкою і яскраво-червоним шкіряним піджаком, Верховній Раді справді дуже бракуватиме. Бо жінки в новому скликанні будуть — одні розумні, інші — красиві, а Людмили Супрун не буде. Шкода.
Людмила Супрун (позафракційна, на виборах — блок НДП):
1. Найгірше, чим запам'ятається це скликання Верховної Ради, — це внесення непродуманих змін до Конституції. І та Конституція була недосконала, але нова буде ще більш проблемною, оскільки не прийнято законів на її реалізацію: законів про Кабінет Міністрів, про опозицію, про органи самоврядування і багато інших.
2. Сьогодні, розуміючи як працює система законодавчої і виконавчої влади, можу сказати, що для мене немає значення, буду я в парламенті чи поза його межами. Тому що я знаю, як примусити депутатський корпус ухвалювати такі рішення, які потрібні для суспільства.
У «литвинівців» — свої проблеми. Усі вони налаштовані на боротьбу за «свої» голоси, які у них «підло вкрали», тому вважають себе однією ногою у Верховній Раді. На запитання відповідають охоче, палко скаржаться журналістам на свою біду і будь-яку розмову переводять на одне: вимогу перерахувати голоси і «припинити це неподобство». Так, пан Зарубінський на запитання, чи буде якісно гіршим за нинішній наступний склад ВР, констатував, що він... уже є гіршим, бо «не проголосував за встановлення істини».
Олег Зарубінський (фракція Народної партії, на виборах — Народний блок Литвина):
1. Це скликання може увійти в історію одними і другими виборами. Тобто мудрим рішенням, яке Верховна Рада ухвалила рік тому (під час президентських виборів. — Ред.), убезпечивши Україну від громадянського конфлікту і кровопролиття, і, на жаль, не мудрим, не перспективним рішенням — сьогодні (йдеться про відмову ВР дозволити перерахунок голосів. — Авт.). А це рішення могло довести, що Україна дійсно є демократичною державою. Але сьогодні верх взяли ті політичні сили, які брали участь у фальсифікації результатів голосування при підрахунку голосів.
2. Безумовно, бракуватиме. Я це можу відверто сказати. Я вважаю себе абсолютно професійним парламентарієм.
Але голова є, руки є, працездатність є, тому я себе, безумовно, завжди зможу реалізувати. І не знаю, хто постраждає від того, що я не потраплю до Верховної Ради. Я-то не програю, а що стосується Верховної Ради — не знаю. Варто подивитися на тих людей, які сюди пройшли — багато з них, хто був народним депутатом і раніше, за чотири роки жодного законопроекту не подали і жодного разу не виступили. (Іронічно) Професійні депутати!
Представник УНП Асадчев перебуває на меланхолійно-розчарованій хвилі й на розмову не налаштований. Гірко йому — це очевидно. Ми сильно й не чіплялися.
Валерій Асадчев (фракція УНП, на виборах — Блок Костенка і Плюща):
1. Позитивного щось не пригадую. А негативного було багато. Зміни до Конституції, наприклад, ухвалені в абсолютно зухвалий спосіб. Виборче законодавство, відповідно до якого президентські вибори довелося в три тури проводити, а ті вибори, які пройшли зараз, не вирізнялися цивілізованою процедурою. На жаль, нічим хорошим ця Верховна Рада не відзначилася, не було прийнято жодного системного закону. Тому, думаю, в історію вона увійде тільки з негативним досвідом.
2. Мені Верховної Ради не бракуватиме. У наступному скликанні окремий народний депутат не відіграватиме взагалі ніякої ролі. Це буде просто група керівників, які вирішуватимуть усе.. Думаю, в Україні за її часів нічого системного, позитивного не відбудеться. І ці вибори стали серйозним кроком назад порівняно з Помаранчевою революцією, фактично перекреслили ті надії, сподівання, які тоді були.
Таких відданих своїй політичній силі людей, як комуніст Соломатін, в українському політикумі ще пошукати. Однак партійне керівництво заслуг Юрія Петровича належним чином не оцінило, відправивши його «на пенсію» разом із відверто непрохідним номером у списку КПУ...
А журналісти й навіть найзатятіші опоненти з «правого крила» ВР не могли не оцінити, без перебільшення, вражаючого вчинку Соломатіна: свого часу він, обурений закидами націонал-демократів у стилі «спершу вивчіть державну мову, а тоді вказуйте нам, що робити», принципово заговорив у парламенті винятково українською мовою. Повчитися б у нього деяким «патріотам», які запевняють, що й говорили б «державною», так важко вивчити...
Юрій Соломатін (фракція КПУ, 68-ме місце у партійному списку):
1. Виборами Президента і нинішніми виборами до Верховної Ради України. Суспільство і політикум народжують нову форму народного буття. Усі сподівалися, що запліднення було нормальне, усе йшло добре, народиться нормальна дитина і підростатиме на радість батькам. А натомість народжується якесь чудовисько, монстр. І роль Верховної Ради в суспільстві й усіх цих процесах дуже велика, але, на жаль, вирішальне слово у ній належало не представникам народу, не справді народним (хоча формально цей статус мав кожен, обраний до ВР), а тим депутатам, які представляли інтереси бізнесових кіл. Якщо у Верховній Раді було 312 мільйонерів, а до них іще й обслуга — у депутати ж не тільки помічників, а навіть водіїв своїх проводили! — то кого такі хлопці насамперед захищали? Звичайно, свій бізнес. А потім уже обсмоктані кістки можна кинути й народу України.
2. Я не буду робити вигляд, що мені байдуже — Верховної Ради мені справді бракуватиме. Тому що тут відбувається саме життя. Щодня, щогодини, навіть щохвилини трапляються такі події, що ти маєш визначитися зі своєю громадянською позицією, бути вірним і відданим не лише своїй політичній силі, а народу — звісно, на тих програмних засадах, які ти проголошував. Я за парламентом скучатиму. Але відчуваю, що віднайду в своїй політичній партії належне місце, так що мені буде чим зайнятися.
Колишній представник Президента Кучми в парламенті Олександр Задорожнiй видається навіть радіснішим, ніж протягом останніх півтора року, бо після Помаранчевої революції йому явно було не до радощів. Таке враження, що людина нарешті зітхнула з полегшенням. Запитання, чи бракуватиме йому парламенту, просто недоречне: Олександр Вікторович одразу наголошує, що «з багатьох видів» його діяльності Верховна Рада «була важливим, але далеко-далеко не ексклюзивним і не єдиним».
Олександр Задорожній (група Народного блоку Литвина):
1. Головне, що розмови про реформування Конституції, які тривали з 1996 року, були завершені. На жаль, з відповідними варіаціями, але те, що завдяки цьому скликанню Україна перетворилася з президентської держави, де правив одноосібно Президент, на парламентсько-президентську, і таким чином приєдналася до європейських держав, які незалежно від того, хто очолює державу, мають суперсильні парламенти, — це факт. Тому головний підсумок роботи четвертого скликання Верховної Ради — це проведення конституційної реформи.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
