До пляжного літа в Криму готуються всі — і місцевий депкорпус, і служби МінНС, і санстанція. Постійна комісія Верховної ради автономії з промисловості, транспорту і зв'язку на чолі з Анатолієм Коцерубою, наприклад, перевірила на предмет готовності до курортного сезону (він офіційно стартує 5 червня) основні бази водних атракціонів, тобто місця, звідки у небо над морськими пляжами здіймаються з відпочивальниками на борту платні мотодельтаплани і відчалюють швидкісні гідроцикли. І дійшла висновку, що повністю має законне право моторизований екстрім лише в Ялті, Феодосії та Євпаторії. У решті міст ці бази допоки не узаконені, відтак прогнозують, що цьогоріч водних атракціонів на кримських пляжах поменшає майже втричі. Когось це, можливо, стурбує, інших, навпаки, лише втішить. Адже коли поруч на воді на «всіх парах» туди-сюди несуться «Ямахи» та інші плавзасоби, комфорту і безпеки відчутно мало. Бо тії «гонки» можуть закінчитися не лише легким переляком. Торік, нагадаю, у Євпаторії сталася НП — внаслідок зіткнення гідроцикла з «бананом» покалічились 7 дітей. Отож цілком резонно кримська влада вирішила обмежити кількість водного транспорту на міських пляжах.

Обійстя мешканця села Залужжя Збаразького району Тернопільської області Антона Ногаса, лікаря-ветеринара за освітою, дуже схоже на зоопарк. Тут можна побачити і черепах, і ящірок, і морських свинок, і птахів різних екзотичних порід: чоловік здавна просто кохається у різній живності. Але «фішкою», звичайно, є рідкісні породи свиней. Передусім — це в'єтнамські , або, як їх ще називають, трав'яні свині. Правда, аж ніяк не хочеться називати цих тварин таким образливим словом, адже їхня особливість — це надзвичайна охайність (на вигоні, наприклад, вибирають якесь одне місце і «в туалет» ходять тільки туди), харчуються майже однією травою і вагу набирають у кілька разів швидше, ніж представники інших порід. Зовні вони теж значно симпатичніші, ніж представники звичних для нас порід свиней.

Авіаційна бригада, дислокована в Старокостянтинові на Хмельниччині, визначена керівництвом держави як одна з трьох пілотних військових частин, призначених для відпрацювання досвіду з переведення Збройних сил України на контрактну службу. Підстави для такого вибору полягають як у тому, що вона входить до основних сил швидкого реагування і повинна бути готовою у будь-яку хвилину до виконання складних завдань, так і в особливостях авіаційних підрозділів, які ще в радянські часи комплектувались переважно професіоналами — на сьогодні в бригаді контрактники становлять три чверті особового складу.

За рік, що минув після пожежі на складах боєприпасів під Новобогданівкою, групи розмінування зібрали на полях і в навколишніх селах 247,2 тисячі вибухонебезпечних предметів. Потому, як зону лиха відвідали перші особи держави, скупані у зливі обіцянок, люди дещо заспокоїлися. «І марно, — каже директор агрофірми «Мир» Мелітопольського району Василь Руденький. — Я вже торік, послухавши Кучму, зрозумів, що столичний гість вішає локшину на вуха довірливих. Президент поїхав, а ми лишилися наодинці зі своїми проблемами».

У Донецьку з другої спроби таки вдалося підписати Меморандум про взаємопорозуміння та співробітництво між облдержадміністрацією, обласною радою та діловими колами Донеччини. Попередньо цей документ мали скріпити підписами ще 7 квітня, однак тоді довелося відмовитися від цих намірів через затримання напередодні голови облради Бориса Колесникова.

Злісних боржників за воду в Донецьку намагаються вивести, немов, даруйте за порівняння, всюдисущих тарганів. Утім не виключено саме такі аналогії виникли і в інженерів, причетних до творення «ноу-хау», оскільки прилад отримав назву «Тарган».

«Озерка» знову на слуху. За найпоширенішою версією, о четвертій годині ранку 20 травня представники начебто однієї з охоронних структур захопили адміністративне приміщення ринку, директор якого Григорій Єфiменко не зміг потрапити на робоче місце. Таке повідомлення викликало неабиякий резонанс. Надто ж після заяви Григорія Андрійовича про те, що серед озброєних людей, які «окупували всі будинки й приміщення ринку, грабують майно, гроші в касах, силою втримують людей, котрі перебували в будинку, не виконують законні вимоги посадових осіб державної виконавчої служби», перебував власною персоною відомий російський бізнесмен Максим Курочкін.

З цією сферою мав стосунки мало не кожен з нас. Адже йдеться про насущне — житло, яке купують чи продають. І хоча цю сферу називають «ринком нерухомості», процеси тут відбуваються доволі динамічні. Приміром, дніпропетровське комунальне підприємство «Міжміське бюро технічної інвентаризації» (МБТІ) за рік отримує до 150 тисяч замовлень, кількість яких постійно зростає. Для трьохсот працюючих — шмат роботи ще той. Якщо ж і виникають у когось претензії щодо термінів виконання замовлень, то скаржитися доводиться тільки на «об'єктивні причини». Принаймні начальник МБТІ Тетяна Кривошеєва вважає саме так. Проте щодо цього у певної частини дніпропетровців віднедавна виникли серйозні сумніви. Причому переполох зчинили члени Асоціації фахівців з нерухомості, себто люди, які на цих речах розуміються не з чуток. Більше того, вони наполегливо доводять, що зволікання з оформленням документів у МБТІ має коріння суто суб'єктивне. А саму ситуацію на ринку нерухомості у Дніпропетровську вважають критичною.

Скільки існує людство, стільки, здається, не переводилися і злочинці. Їх покарання у різні періоди розвитку цивілізації набувало найрізноманітніших форм — від інквізиції, яка практикувалася ще кілька століть тому, аж до відміни смертної кари в наші дні. Ба більше, в норму державного функціонування багатьох країн останнім часом входить і забезпечення належних умов перебування ув'язнених у місцях позбавлення волі. А ось нашим далеким предкам не позаздриш — за щонайменші провини їх піддавали жорстоким, нелюдським тортурам. Цю атмосферу переконливо відтворює музей «Суд у середньовічному Кам'янці».

Павлоградці — народ честолюбний. І за історію свого промислового міста постояти вміють. Але досі на все місто не існувало жодного символа, втіленого у скульптурі, — візитної картки чи, як модно тепер висловлюватися, бренда. Тож на різні буклети, плакати, проспекти досі «тулили» одну-єдину пристойну пам'ятку — церкву Голубицького.