У далекому 1974 році у Дніпропетровську заклали готель. Його назва з'явилася сама по собі — «Парус». Точніше й справді не скажеш. Адже готель заклали на намитому грунті, який потіснив водну територію Дніпра. Амбіційні ініціатори ідеї цим, кажуть, хотіли здивувати світ. Ще б пак — дніпровські хвилі хлюпають під вікнами готелю!

У листопаді минулого року наша газета вже розповідала про унікальну операцію: підняття з річища старого Дніпра судна часів російсько-турецької війни ХVIII сторіччя. Унікальна знахідка потрапила на очі гідроархеологів після небувалої повені 1999 року: стихія тоді підмила береги острова Хортиця, змінила «поведінку» підводних течій — і з-під мулу вивільнився остов дерев'яного корабля. Піднімали раритет за участі і фінансового сприяння лідера «Машини часу» Андрія Макаревича.

На нову стадію перейшов затяжний міжконфесійний конфлікт у селі Заздрість Теребовлянського району Тернопільської області. Тамтешні церковні громади Української греко-католицької та Української православної Київського патріархату церков упродовж усіх років «воюють» за приміщення храму.

В Ужгороді відбулася презентація незалежного культурологічного журналу «Ї». Видавці Тарас Возняк та Ірина Магдиш представили нове число часопису під назвою «Галичина — країна міст». Це безпрецедентне 500-сторінкове видання, яке розповідає про всі найбільш значимі населені пункти Галичини, а також міста за межами регіону, але тісно з ним пов'язанi. Тож, окрім Відня і Риму, тут є окремі нариси і про Ужгород та Кам'янець-Подільський.

Радянські вступні реалії на тлі сучасних українських видаються безневинним дитям. Хоч і тоді були блатники і свої «білі» та «чорні» списки, але шанси на здобуття вищої освіти мали практично рівні як діти міністрів і престижно успішних лікарів-стоматологів, так і простих робітників і селян. За останні чотирнадцять років ера відносної рівності спочила у Бозі, і ми навіть змирилися з тим, що за диплом треба платити. Не за освіту, а саме за диплом, бо нині мода пішла на дипломи. А тепер ще й за працевлаштування після закінчення вузу. Дипломований спеціаліст на біржі праці — і це стало явищем буденним. Розумні батьки вкладають нині гроші вже не в освіту дитини, а в купівлю... майбутнього робочого місця. А Україна за кількістю ВНЗ уже перегнала всі країни Західної Європи.

Міністерство оборони визначило Львівський військовий інститут Національного університету «Львівська політехніка» видовим вищим учбовим закладом Сухопутних військ Збройних сил. Трохи раніше, як повідомив заступник командувача Сухопутних військ України Григорій Дячук, Міноборони вже визначило видовий вуз для Військово-Морських сил у Севастополі і для Вiйськово Повітряних сил у Харкові. Питання ж про вибір видового ВНЗ для Сухопутних військ до недавнього часу було предметом обговорень.

На Житомирщині з робочим візитом побував міністр освіти та науки України Станіслав Ніколаєнко. Першим куточком Житомирської області, який відвідав урядовець, було місто Коростишів. Це і не дивно, адже саме в цьому місті керівництво області планує реалізацію пілотного проекту зі створення культурного центру, до роботи в якому будуть залучені освітяни.

Неординарне рішення було нещодавно прийняте депутатами районної ради селища міського типу Підволочиськ Тернопільської області. Обговорюючи рішення Міністерства освіти і науки України стосовно запровадження у всіх загальноосвітніх школах такого навчального предмету, як «Етика», вони зробили висновок, що він не буде корисним для школярів, а то й пошкодить їх вихованню.

Щорічну економію у 100 тисяч гривень дає Смілянському машинобудівному заводу впровадження у виробництво унікальних оборонних технологій, які використовують у ракетобудівній галузі. «Задіяні по конверсії горизонтально-давильні верстати, з підприємств оборонки Росії дозволяють нам виробляти діжі від 40 до 330 літрів за тією ж технологією, за якою виготовляються й ковпаки для головок ракет. Усе це робиться шляхом ротаційної витяжки із суцільного листа металу, а не з'єднуванням кількох листів, як це було раніше», — розповідає «Україні молодій» голова правління, генеральний директор ВАТ «Сміламаш» Анатолій Шпак, який працює на цьому підприємстві 43 роки, з них 22 роки — на посаді керівника.

Нелегальне завезення в Україну чотирьох тисяч тонн хімічних відходів першого ступеня небезпечності набуло вже міжнародного розголосу. Їх звозили до Угорщини з усієї Європи, там упаковували і під виглядом сировини для автомобільної промисловості доставляли на Закарпаття. Генпрокурор Святослав Піскун заявив, що до цієї екологічної афери причетне велике коло осіб, у тому числі й колишнє керівництво області.