Нещодавно, перебуваючи на Черкащині, довелося зустрітись із бійцем, який воював у 93-й гвардійській бригаді, певний час служив у розвідвзводі та приїхав у відпустку на малу батьківщину. Його бiльше десятка разів «кидали» по Донецькій області: Тоненьке, Водяне, Опитне, Жабине, Мангуш, Сартана, Широкіно, Піски, Маріуполь тощо. Потихеньку 93-тю розформовують.

Коли вже по всьому Сімферополю почали «віяльно» вимикати світло після запровадження позаминулої неділі, майже відразу після повного знеструмлення Криму через підрив опор ЛЕП біля Чаплинки, надзвичайного стану, відверто кажучи, сподівався, що «темна» участь нашу багатоповерхівку все ж омине.

Пожежа під Васильковом досі болить вогнеборцям із Козятина: душевними травмами, ще незагоєними ранами та байдужістю держави. Пожежники з міста залізничників, які обгоріли під час гасіння вогню на васильківській нафтобазі, досі чекають обіцяної компенсації. А кошти на лікування їм украй необхідні щодня.

«Мене привело в зону бойових дій дуже сильне почуття патріотизму, — щиро зізнається 47-річний Володимир. — Коли по телебаченню показували, що відбувається на Донбасі, просто не міг спокійно лежати на дивані. Як це так? У моїй країні отаке твориться, а я сиджу вдома.

«Явище нашого Майдану не є унікальним. Виступи в подібному форматі відбувалися і у Європі, і в Азії, і на Близькому Сході. Але тільки в Україні вони повторюються раз у раз», — каже ініціатор і куратор вражаючої мультимедійної виставки «Майдан: від незалежності до свободи», історик і громадський діяч Віталій Нахманович. Ця виставка, що створена спільно з Українським інститутом національної пам’яті, експонується нині в Музеї історії міста Києва і присвячена низці Майданів, які відбулися на головній площі української столиці упродовж останніх 25 років.

«Явище нашого Майдану не є унікальним. Виступи в подібному форматі відбувалися і у Європі, і в Азії, і на Близькому Сході. Але тільки в Україні вони повторюються раз у раз», — каже ініціатор і куратор вражаючої мультимедійної виставки «Майдан: від незалежності до свободи», історик і громадський діяч Віталій Нахманович.

Саме Олексій Дмитрашківський із самого початку збройного конфлікту на Донбасі займався створенням прес-центру АТО. Першим повноцінним днем роботи інформцентру вважає 13 травня 2014-го. То був трагічний день: тоді 95-та бригада потрапила в засідку поблизу Краматорська, у селі Жовтневому Донецької області, загинуло шестеро.

Останніми роками Кремль чимало зробив для того, аби узаконити і виправдати «захисти» етнічних росіян за кордонами Росії. На жаль, Україна в цьому контексті програє багатьом, зокрема росіянам. І це добре відомо у світі. Тому і не дивно, що нинішньому господарю Кремля часто вдається виправдати (і своєму народові, і світу) агресію Росії в Україні — у Криму і на Донбасі.

Із протоієреєм Михайлом Бучаком, настоятелем Святопокровського храму з прилуцького села Маяки, познайомилася кілька років тому. Наша розмова відбулася за два роки до Майдану («УМ» від 16.02. 2012). Він дуже цікава й неординарна людина, а головне — патріот України істинний, не фальшивий. Коли почалися події на Майдані, я не сумнівалася, що він буде там.

Сусідка дзвонила. Колишня. Хоча ... сусідкою вона була, коли Свердловськ дорівнював Україна. Оскільки я категорично заперечувала, що «Свердловськ = Новоросія», то вона мені вже й не сусідка, бо останнім часом мовчки проходила біля нас, неграмотних, кривила губи і всіляко демонструвала своє гордовите «фе».