Сусідка дзвонила. Колишня. Хоча ... сусідкою вона була, коли Свердловськ дорівнював Україна. Оскільки я категорично заперечувала, що «Свердловськ = Новоросія», то вона мені вже й не сусідка, бо останнім часом мовчки проходила біля нас, неграмотних, кривила губи і всіляко демонструвала своє гордовите «фе».

Свердловськ, Луганщина. Новини мого міста писати все важче. Чому? Просто кожен має своє бачення, точку зору, точку кипіння, тому одна й та сама новина бачиться і переповідається різними людьми по-різному.

Свердловськ і Антрацит лідирують за кількістю фотографій з проукраїнськими написами, що прикрашають міста. Люди сміливіше виступають проти окупантів. Особливо пенсіонери. Не соромляться говорити українською. Відкрито ігнорують або хамлять «асвабадітєлям». Ополченці скаржаться в соцмережах на неприховане презирство і ненависть місцевих.

Відчуваю, половина моїх френдів розгублена: що за низькопробне графоманство?! А інша половина в передчутті: якщо Олена щось написала, то не просто так. Не просто. Знає, але не видає таємниці. Інтригує. Заманює читача в степові мережі... Хлопці, я ж iз Донбасу!