Який начальник не любить азартного полювання?! Втім якийсь, може, і не любить, але більшість таки непроти вирушити «на дичину». І при цьому бажано, аби «просто мисливці» не плуталися під ногами. По-сучасному кажучи, треба поставити мисливство на сучасні комерційні рейки. І, здавалося б, що в цьому поганого? Нічого, якщо такі дії є законними. Прокуратура ж Сумської області засумнівалася в законності вилучення мисливських угідь Сумської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок на користь комерційних структур. Засумнівалася, щоправда, дещо запізно: угіддя забрали минулого літа, а протести прокуратура винесла літа нинішнього. Та, певно, краще пізно, ніж ніколи.

Хоча питна вода в Черкасах і вважається кращою серед міст України, які користуються водними ресурсами Дніпра, але вона далека від ідеальної. Тому аби поліпшити її якість, Черкаська міська влада ввела в експлуатацію на комунальному підприємстві «Черкасиводоканал» установку iз стабілізації питної води. Цю ідею черкаський мер Анатолій Волошин та директор місцевого водоканалу Сергій Овчаренко привезли кілька років тому із поїздки в американське місто — побратим Черкас — Де-Мойн.

Із хитрими забудовниками таки можна боротися. Це доводить одеський досвід: тут розпочалося знесення двох верхніх поверхів елітного будинку під назвою «Орфей».

Така ідея виникла в учасників відкритого засідання громадської колегії Голованівської райдержадміністрації. Засідання відбулося майже одночасно із виходом на шпальтах «УМ» матеріалів про Нестора Махна (див. номер від 30 листопада). Керівники політичних і громадських організацій району, депутати місцевих рад, керівники підприємств та установ, селищні і сільські голови, які були присутні на цьому засіданні, схвалили рішення про спорудження пам'ятника українській селянській армії Нестора Махна. Наразі на реалізацію задуму почали збирати кошти.

Близько 90 тисяч хворих Сумщини, які щорічно потребують препаратів та компонентів донорської крові, можуть залишитися без цієї життєво необхідної допомоги. 10 грудня обласний донорський центр може припинити виробництво медичних препаратів. Про це повідомив на прес-конференції головний лікар центру Віктор Любчак.

...Із шипінням закриваються двері, і состав стрімко набирає швидкість. Унизу мерехтять вулиці та перехрестя, залишаються позаду сквери і фонтани. Якихось п'ятнадцять- двадцять хвилин — і я в іншому кінці міста.

Поки що комунальне ноу-хау відчули на своїх унітазах 50 родин із 20 тисяч, які користувалися послугами цього комунального підприємства «на халяву». У боржниках здебільшого люди, котрі мають роботу, а дехто з них за водопостачання та водовідведення не платить упродовж останніх 10 років.

Щоразу, як хтось із знайомих повертається зi Львова, він за справу честі вважає сказати мені, в якому чудовому місті я народилася і жила, і що його б воля — переїхав би з цього загазованого Києва, зняв би якусь мансарду в районі площі Ринок, ранками пив би неспішно каву в кнайпі поруч і вступив би в Академію мистецтв. Такі знайомі, випадкові люди з громадського транспорту, захоплюючі враження котрих я вимушена слухати, бо стою поруч, глянцеві журнали, які на першій сторінці свого першого номера вставляють «галицьку перлину» в дорогоцінну оправу, змушують мене знову ламати списи, доводити, що моя правда правдивіша, пояснювати, чому думаю навпаки, чому жити у Львові не так цікаво, як приїздити сюди на вихідні розважитись. Моє обурення зазвичай не стосується маргінальності міста, тому що Львів завжди був західною столицею незалежної країни. Вони не мають стосунку до його розмірів чи навіть мешканців, тому що камерна, гречна і горда, ця столиця завжди прихистить романтика та навчить їсти сирник із родзинками десертною ложечкою. Я говорю про те, що місто зникає, і це, схоже, нікого, в тому числі міську владу, не цікавить. Туристам гарно приїхати, поохкати, а Ратуші — довго посилатися на їхні відгуки, щоб не робити поступу, вирішуючи власні міжусобиці. «Може, щось змінилося, і я все ж помиляюся? Поїду — перевірю», — подумала я, і купила, як завжди проблемно, квиток до Львова.

Про ситуацію, що склалася у місті Нетішин на Хмельниччині, «УМ» уже писала (номер від 18 листопада). Нагадаємо, що 16 листопада в управлінні будівництва Хмельницької АЕС пролилася кров, пiдлогу вiд якої вiдмивали кілька днів. 15 потерпілих iз різними травмами потрапили до лікарні.

Колись урочище Гард та однойменний острів були одними з форпостів Запорозької Січі, заслоном на шляху в Україну чужинських орд. Зараз вони знов стали місцем «бойових дій», але цього разу козацький дух протистоїть не чужинцям...