Мешканці багатших регіонів, либонь, недовірливо примружаться, зачувши, що за темпами нарощування житлового будівництва «сільська» Вінниччина поступається лише столиці, а за сукупною площею споруджених помешкань обійшла ті області, які тільки за населенням більші удвічі-втричі, а за фінансовими спроможностями — узагалі не є порівнюваними. Але цифри — річ об'єктивна. За даними головного управління статистики області, у 2005-му році забудовники всіх форм власності ввели тут в експлуатацію 349,7 тисячі квадратних метрів житла із 7815,6 тисячі в цілому по країні (для порівняння в Луганській області введено 252,8 тис. кв. м, в Донецькій — 329,1 тис. кв. м).
Ще п'ятирічку тому розмови про подібний ривок здавалися мало не фантастикою, бо з початку дев'яностих обсяги будівництва неухильно зменшувались і в 2000-му сягнули мінімуму — 141 тисяч квадратних метрів. Якраз тоді й відбувся перелом, не в останню чергу пов'язаний із змінами в керівництві областю і особливо її центром. Пішов працювати в парламент «мерогубернатор» Дмитро Дворкіс (він уславився спробою зведення у місті над Бугом за участi ізраїльської фірми будинків із... пінопласту), а новообраний міський голова Володимир Ваховський, за першим фахом будівельник, установив тісні контакти з майбутнім інвестором — холдингом «Київміськбуд», який, зі свого боку, був зацікавлений в економічній експансії в регіони.

Для Городка з його непростим рельєфом уже звичною стала картина, коли то в одному, то в іншому місці під землею раптово зникають шматки тротуару чи вулиці, несподівано просідають будинки. Якось ледь не зруйнувався універмаг. Провалля стали невід'ємним атрибутом райцентру, додаючи головного болю житлово-комунальній службі. Тамтешні мешканці пояснюють таке явище наявністю під містом розгалужених ходів, однак їх ніхто належним чином не дослідив.

«Ось, бачите — на даху дві великі пластини, синя та срібляста? Це — батареї. Синя пластина — бляха з інтегрованим фотоелектричним покриттям. Від неї ми маємо електрику, якою повністю освітлюємо квартиру. За рахунок іншої панельки ми маємо тепло і гарячу воду», — розповідає про секрети енергоощадного будинку Оксана Денис, авторка ідеї та директор видавництва «ЕКОінформ». Архітектор за фахом, вона давно й професійно вивчає енергоощадні технології, які вже багато років впроваджують у цілому світі. І от, нарешті, незалежний від енергетичних служб будинок добудовують у Львові. «Ця енергоощадна квартира у Львові — перша така не лише в Україні, а й у Європі», — стверджує Оксана Денис. Досі навіть у Європі ніхто не брався за спорудження енергоекономного помешкання у самісінькому центрі міста, та ще й в архітектурній забудові, серед інших старовинних будинків, тому цю квартиру в Львові автори проекту вважають унікальним явищем не лише для України, а й для Європи.

Звернення до органів самоврядування України всіх рівнів, керівництва адміністрацій районів та областей, окремо Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Президента України.

Міське сміттєзвалище, куди щодня вивозять близько тисячі кубічних метрів побутових відходів, поволі, але впевнено збільшується в розмірах. І хоча торік об'єкт за багато десятиліть нарешті отримав довгоочікуваний паспорт, в якому поставили свої автографи всі інспекції екологічного профілю і таким чином засвідчили його нібито безпечність, назвати приємним сусідство 260-тисячного обласного центру з полігоном навряд чи випадає.

На початку місяця терпець гірників шахти імені Горького урвався, i вони відмовилися опускатися під землю, вимагаючи виплати боргів по зарплаті. Трудовий конфлікт адмінiстрації вугільного підприємства тоді вдалося залагодити більш-менш оперативно. Отримавши гроші, відшукані в резерві, шахтарі знову приступили до роботи. Проте про вирішення всіх інших проблем, що обсіли шахту, аж ніяк не йдеться. І це підтвердилося на недавній нараді в Мінвуглепромі України, де вирішувалася подальша доля двох десятків нерентабельних шахт. До переліку підприємств, що будуть закриватися в наступному році, потрапили і донецькі «горьківці».

Мисливці за металом у Дніпропетровську чимдалі виявляють все більше винахідливості. Нерідко вони не зупиняються навіть перед найсвятішим. І бронзові таблички з іменами загиблих на пам'ятнику воїнам-афганцям викрадали неодноразово, і декілька секцій чавунної огорожі на Набережній Леніна поцупили, і 50-тонний танк у парку імені Кірова зник у невідомому напрямі після того, як двоє «металістів» відкромсали у махіни автогеном ствол і здали в металобрухт.

В Євпаторії восени минулого року відновили храм кримських караїмів — кенасу, яка пролежала в руїнах понад півстоліття. Нині, напередодні Міжнародного туристичного ярмарку «Нове обличчя давнього курорту», який має розпочати свою роботу в цьому курортному місті 20 квітня, мені вдалося зустрітися з газзаном кенаси Давидом Тіріякі. Мене страшенно цікавило — звідки у відновленому храмі взялися старовинний вівтар та золотий ритуальний посуд, підсвічники, а головне — сувої Писань XVII століття? Адже більшовики знищили ці цінності під час закриття храму 1959 року.

До образу Миколи Шугая Аржевітін звертається не першим. Багато письменників писали про нього відразу після смерті опришка. Ще в 1933 році чеський письменник Іван Ольбрахт видав роман «Микола Шугай», котрий здобув велику популярність у Європі. Писали про колочавця і в радянські часи, йому присвячували цілі серії у збірниках легенд і переказів, особливо часто згадували у пресі. Проте майже усі автори, як свідчать зібрані матеріали, зверталися до легендарного образу Миколи, що його витворили митці і народна уява.

На недавній виставці у Києві, де сумчани трималися гурту, обласний голова Сумщини Ніна Гаркава зовсім по-жіночому поділилася: «Ловлю себе на тому, що із задоволенням носила б український одяг»... Ще перед прийняттям Україною незалежності довелося побувати на річниці Запорізької Січі, де жінки кожної області — а приїхала на Запоріжжя вся Україна — одяглися у свої місцеві вишиванки. Майстрині визначали на око: це Полісся, це Буковина, це Іванофранківщина... І мені було приємно, що збереглася полтавська вишиванка, пошита та вигаптувана ще молодою моєю бабусею, і вона вплітається в суцвіття неповторних візерунків...