Лідери «королівських перегонів» у цьому році, щойно повернувшись до Європи, показали себе «домашніми» пілотами. Спочатку Міхаель Шумахер виграв на рідній трасі «Феррарі» в Імолі та на німецькому етапі, а тепер і Фернандо Алонсо у рідній Іспанії не залишив опоненту жодних шансів. Щоправда, слід зауважити: у неділю на автодромі «Каталунья-Монтмело» в Барселоні Алонсо став першим іспанцем в історії «Формули-1», який виграв етап «Гран-прі» у себе на Батьківщині.

Важко повірити, що словак Любош Міхел ще раз добровільно погодиться судити матч двох українських провідних команд. У єврокубкових поєдинках, які він обслуговує регулярно, єдиноборства теж часто домінують над технічними діями, але навряд чи там є словесний тиск зрозумілою арбітру мовою. Судячи з міміки Міхела, він розумів, що йому розповідають футболісти, а це для матчу такого високого рівня напруги — безумовний мінус. На результат протистояння це не вплинуло, але все ж відзначимо, що трактування фолів цього разу не було по-англійськи бездоганним. Міхел досить часто потрапляв на «гачок» артистизму гравців. Чому роль рефері знову не виконував Стів Беннет, якщо з цього приводу було навіть рішення ФФУ? Бо помiчники арбiтра — не професiональнi суддi й мали повернутися до роботи.

Фаворитам півфіналів вітчизняної суперліги залишилося зробити по одному кроку, щоб вийти до «золотої» серії. Це стало зрозумілим після того, як БК «Київ» та «Азовмаш» виграли і свої другі домашні матчі. Щоправда, сценарії цих поєдинків були різними, що дозволяє сподіватися на продовження протистояння в одній із пар і після понеділка. Йдеться про «вовків» та «хіміків». У попередні роки команда з Південного завжди хоча б один раз у сезоні обігрувала «Київ», цього ж разу підопічним Звездана Мітровича ще не вдалося цього зробити. Щоразу їм бракує стабільності в усіх чвертях. Так було в столичному спорткомплексі «Меридіан» і позавчора.

У чоловічій суперлізі вiтчизняного чемпiонату розпочалися півфінальні серії, які триватимуть до трьох перемог однієї з команд. В обох парах є чітко визначені фаворити — «Азовмаш» та БК «Київ», у складі яких представлені гравці «вартістю» як уся команда-суперниця. Прості шанувальники баскетболу, незаангажовані фанатизмом щодо конкретного клубу, в таких ситуаціях завжди сподіваються, що «не все вирішують гроші». Хоча й «Хімік», який злетів у еліту за три роки, і «Черкаські мавпи», котрі лише восени дебютували на вищому рівні, у порівнянні з багатьма українськими клубами не бідують. Тож тут має значення протистояння не лише зірок, а ще й тренерських концепцій. Андрій Подковиров із «Мавпами» проти Рімаса Гірскіса і колишньої своєї команди, серб Звездан Мітрович проти італійця Ренато Паскуале — хіба це не цікаво?

Наш національний класик заповідав чужому навчатися, але й свого не цуратися. На жаль, за роки тотального дефіциту всього в радянському суспільстві люди звикли, що найкраще виробляється «на Заході». Схоже сприйняття кадрів і в спорті. Три роки тому, коли на Одеському припортовому заводі вирішили створити конкурентноспроможну баскетбольну команду, було обрано традиційний для наших ігрових видів спорту «з претензіями» шлях — запросили закордонного фахівця. Насправді, як згодом виявилося, у Південному сталася унікальна ситуація — іноземець приїхав не вчити нас, «як жити», а взявся втілювати в життя «домашню» політику українського клубу. Погодьтеся, нечасто у нас «варяг» береться за реалізацію нашого ж підходу. Можливо, це сталося тому, що представник югославської школи баскетболу Звездан Мітрович настільки ж унікальна постать, як і завод, який дав життя понад 20-тисячному містечку в Одеській області.
У себе вдома Звездан був відомий як гравець клубу «Будучность» (Подгориця) з Чорногорії та молодіжної збірної. З 1992 року, завершивши виступи через травму, Мітрович став другим тренером рідного клубу, з яким тричі вигравав національний чемпіонат. У ролі головного наставника він спробував себе у команді «Будва». І тут сталося те, що в баскетбольних колах назвуть авантюрою з боку балканця і ризиком з боку керівництва «Хіміка». Як відбулася ця доленосна для обох сторін зустріч? З цього і розпочалася наша розмова із Звезданом Мітровичом.

Позавчора спостережливі та обізнані вболівальники не помітили навколо стадіону «Динамо» ім. В.Лобановського пристроїв для запуску феєрверків. З чого дехто жартома, а дехто і всерйоз зробив висновок, що претенденти на чемпіонське звання заздалегідь змовилися розіграти трон у додатковому матчі. Дехто приписав до такої ж логіки й заміни сильніших гравців слабшими, проведені Дем’яненком і Луческу по ходу матчу. Однак розмови про «коаліційні домовленості» киян і донеччан ще й у футболі виглядають смішно. Навіщо домовлятися про театральну нічию в одному матчі й переносити фінал суперечки в наступний акт п'єси? Схоже, нав'язлива ідея про повсякчасні «договорняки» — це вже діагноз, з яким в умовах низької якості гри виросло ціле покоління шанувальників футболу.

Учора цей чемпіонат з урізаним календарем післязимового періоду завершився. На жаль, на час підписання цього номера «УМ» до друку матчі останнього туру лише розпочиналися, а тому ми можемо лише нагадати, яка ситуація склалася за крок до фінішу.

Зі спортивної точки зору VI Міжнародний турнір на призи братів Кличків, він же відкритий чемпіонат Збройних сил України, виправдав сподівання організаторів. 160 боксерів із 14 країн одержали змагальну практику високого рівня, що й не дивно, адже Європейська федерація надала турніру категорію А. І це — попри неприїзд кількох сильних збірних. Причина відома: керівництво національної Федерації боксу, якому авторитет наших братів-суперваговиків — немов кістка в горлі, направило відмову у відповідні міжнародні інстанції. Справедливість було відновлено лише після втручання президента НОК Сергія Бубки, однак час на оформлення документів боксерами кількох країн було втрачено.