Дев’ять років тому в центрі Києва розпочалася акція «Україна без Кучми». Люди вийшли на вулицю, протестуючи проти автократичного режиму тодішнього Президента. Детонатором для суспільного вибуху стало вбивство журналіста Георгія Гонгадзе та «плівки Мельниченка».
Це було смішно від самого початку. Юлія Тимошенко призначила своїми довіреними особами у кількох округах зірок шоу–бізнесу. Минув місяць виборчої кампанії — і «довірених» відкликано. Команда Тимошенко та артисти внесли відповідне клопотання до Центральної виборчої комісії — і ЦВК постановою №430 провела ротації: музиканти зосередяться на творчості, а на їхнє місце прийшли маловідомі для загалу особи, представники штабу БЮТ. Причина була очевидною відразу: творчі люди, особливо завантажені під Новий рік, не можуть займатися рутинною, бюрократичною роботою.
У Центральній виборчій комісії розгорнулася боротьба за посади в окружних виборчих комісіях. Згідно із законодавством, кожен із кандидатів має отримати однакову кількість посад у керівництві ОВК. Цього тижня довкола цього виник скандал: в окружкомі №188 (Херсонщина) з посади секретаря було знято представника Віктора Ющенка, а натомість призначено людину Віктора Януковича. Команда діючого Президента відстояла в суді свою квоту.
Утім уповноважений представник Ющенка у ЦВК Андрій Парубій застерігає, що в цьому випадку може йтися про далекосяжну домовленість. На його думку, штаби Тимошенко та Януковича хочуть поділити посади між собою. Під час інтерв’ю пан Парубій також розповів про внутрішню «кухню» роботи ЦВК.
Штаб Сергія Тігіпка заявив про те, що під час виборчої кампанії відбуваються маніпуляції з соціологічними даними, а рейтинг «вічно перспективного» кандидата занижують. На горіхи перепало компанії «ТНС — Україна», яка спеціалізується на проведенні соцопитувань. «Рейтинг, оприлюднений цією компанією як рейтинг Тігіпка, був свідомо занижений», — підкреслила вчора на прес–конференції довірена особа кандидата Олександра Павленка.
Голова Партії вільних демократів Михайло Бродський вважається одним із найбільш прямолінійних політиків. Балотуючись на цих виборах, лідер Партії вільних демократів Бродський відверто зізнався, що в більшості окружних виборчих комісій віддав свою квоту (два представники в одну ОВК) іншим кандидатам, причому найбільше — Віктору Януковичу.
Виборча кампанія, яка, до речі, вже перетнула екватор, характеризується як конкретна, вільна та прозора. Таку оцінку дав Комітет виборців України. Згідно з останнім звітом КВУ, суттєвих порушень прав виборців не зафіксовано. Негатив полягає в тому, що політичний діалог — малозмістовний, нема дискусій навколо програм, кандидати проявляють нечесність щодо виборців.
Учора по обіді у Верховній Раді відбулися парламентські слухання про стан свободи слова у регіональних засобах масової інформації. Але не менш цікаві події розгорнулися ще до слухань: голова Комітету з питань свободи слова та інформації «регіоналка» Ганна Герман та медійники–БЮТівці звинуватили один одного у спробах зірвати слухання і посперечалися, хто є більшим ворогом преси.
Учора для початку депутати мусили розібратися з регламентом. Як відомо, Конституційний Суд визнав неконституційним документ, за яким працював парламент, — закон про організацію і порядок діяльності Верховної Ради. Цей акт важко назвати законом, бо він складався з одного (!) речення. Відтак парламенту треба було схвалити закон, який упорядковував би її роботу.
День виборів почався зі страшної новини — на виборчій дільниці в селі Молодецьке Черкаської області вбито капітана міліції Петра Потєхіна. Йому завдали черепно–мозкової травми. Зловмисники забрали зброю, бюлетені не чіпали.
Професор Львівського національного університету ім. Франка Ярослав Грицак — відомий історик і в Україні, і за кордоном. Він кілька років викладав у Колумбійському університеті та Гарварді. На замовлення британського видавництва 49–річний фахівець готує книгу про історію України. А ми розмовляємо з паном Ярославом про Помаранчеву революцію.
Грицак вважає Майдан великою подією — поштовхом, який дав Україні можливість стати кращою. На жаль, п’ять останніх років не принесли того, що чекали у 2004–му. Ярослав Грицак стверджує: в політиках можна і треба розчаровуватись, а найважливіше — не розчаруватись в Україні.
