Цього року Першотравень у Харкові урочисто відзначали тільки дві політичні сили — Комуністична партія України і Націонал-більшовицька. Разом їхні активісти сформували на площі Конституції півторатисячну колону і дружним маршем планували вирушити центральною вулицею до майдану Свободи. Саме там над адміністративними будинками і досі височить незмінний вождь «червоних» Володимир Ленін.

Одна з найвідоміших телекомпаній Харкова —медіа-група «Об'єктив» — більше не виходитиме в ефірі каналу «Сімон». Журналісти також тимчасово призупинили випуск однойменної газети і припинили трансляцію новин на радіохвилі.

За півтора місяця до останнього дзвоника українські школи переповнені хронічно втомленими людьми. Учителі з потаємною мудрістю прагнуть зберегти себе до відпустки. Діти відчайдушно чекають канікул. Складається враження, що на цій території немає життя, яке приносило б її мешканцям радість. Особливих знань згадана вище територія не приносить також, бо лише одиниці випускників примудряються вмістити у своїх головах запропонований шкільною програмою матеріал. Але заради чого тоді кожен ранок маленького українця довгих дев'ять місяців починається саме біля цих дверей?

Сьогодні в лікарнях Харкова залишається шестеро осіб, які постраждали від вибухів у супермаркетах ЮСІ та «Сільпо», що сталися опівдні в суботу. Нагадаємо, що відразу після теракту медики констатували, що постраждало двадцятеро людей. Серед них — два чоловіки, дворічний малюк, решта — жінки. До лікарні швидкої допомоги госпіталізували чотирнадцять потерпілих. В основному вони отримали рвані та різані рани, синці, ушкодження внутрішнього вуха та барабанних перетинок. Одна з жінок потрапила на лікарняне ліжко в дуже складному стані.

Під одним із найбільших районних центрів Харківщини «ожила» земля. Як уже повiдомляла «Україна молода», одразу кілька масштабних зсувів, рухаючись зі швидкістю один метр на добу, перетворили на аварійні 103 житловi будинки міста. Сьогодні перед загрозою виселення опинилися майже 300 осіб, які мешкають на 15 вулицях. Підземна стихія також позривала асфальт на дорогах і погрожує аварією лініям електропередач, газопроводу, каналізації та міському водогону. Не виключено, що земля попливе і під могилами куп'янського цвинтаря.

Виявляється, світ дуже мало змінився. Модний столичний режисер Юрій Одинокий змусив сановите начальство гоголівського «Ревізора» битися на японських шаблях і по-самурайському трощити лобом цеглу. Проте легка заміна декорацій відбулася без претензії на суттєвий перегляд традицій повітового містечка. Суддя й надалі тут бере хабарі цуценятами, не виглядаючи при цьому ретроградом. Пацієнти повітової лікарні з якогось дива й досі частіше вмирають, ніж видужують. Симпатичні голівки гімназисток усе ще переповнені казна-чим. А городничий і тепер не знає, як пояснити ревізору факт зникнення грошей, виділених на будівництво церкви, оскільки жодна із сучасних технологій не дозволяє йому створити храм із нічого. Зрештою, він пропонує сановитому панству (кругленьку суму розділили у тісному колі) в один голос списати все на пожежу, чим і накликав на свою та їхні голови справжнісінького чорта. Тобто з подачі Юрія Одинокого, Хлестаков на сцені Театру імені Шевченка несподівано, але цілком природно з'явився в образі лукавого дідька.

Майже чотири години хірурги обласної клінічної лікарні боролися за життя маленького Данила, проте їхні зусилля виявилися марними. Вже через кілька годин після складної операції він помер, так і не прийшовши до тями. Фахівці говорять, що все могло б бути інакше, якби педіатри Ізюмської районної лікарні вчасно поставили йому правильний діагноз.

Водії харківського міського транспорту, які не уявляють свого життя без цигарки, тепер змушені виховувати в собі неабияку силу волі. Не так давно чиновники мерії спеціальним розпорядженням заборонили їм палити на робочому місці. Більше того, затяті фанати пагубної звички, відповідно до того ж циркуляру, не мають права влаштовувати собі короткий перекур посеред маршруту. Тобто за будь-яку ціну мусять триматися до кінцевої зупинки, де для них відведено спеціальні місця.

Складається враження, що у харківського державного підприємства «Електроважмаш» сьогодні два директори: призначений на цю посаду у жовтні минулого року Віталій Чередник і звільнений місяцем раніше Олег Калашников. Обидва вважають себе легітимними керівниками і при цьому жоден із них не почуває себе на сто відсотків впевнено. До того ж, завдяки медійній та судовій активності одного з них за «Електроважмашем» стійко закріпився імідж проблемного підприємства. Для солідної фірми, яка наполегливо прагне знайти власну нішу на міжнародному ринку важких енергомашин, подібна нестабільність погрожує втратою потенційних замовників. Словом, типова історія вітчизняного гіганта, який раптом посмів піднятися з колін, залишаючись у списку стратегічних підприємств держави. Тобто фактично випередив заплановану для нього руйнацію з подальшим викупом за безцінь.

День сміху у Харкові не минув без знакової події. Біля кав'ярні «Ріо» по вулиці Петровського було відкрито пам'ятник героїні популярного роману Ільфа та Петрова «Дванадцять стільців» Елочці-Людожерці. Вишукана дама у гламурній позі завмерла біля розкішного стiльця, який сама так необачно проміняла на маленьке ситечко для заварювання чаю. На манірну жіночку скульптор Катиб Мамедов не пошкодував 300 кілограмів бронзи.