Наприкінці минулого року українські птахофабрики заявляли, що швидше шпигун потрапить до секретної лабораторії, ніж небезпечний вірус H5N1 дістанеться до фабричних курочок. Підприємства запевняли нас в абсолютній безпечності своєї продукції, адже ізольовані від світу птахи, на відміну від селянських ряб, не порпаються на подвір'ї у пошуках поживи, а значить, не можуть підчепити заразу від дикої качки.

Небезпечний штам у загиблих у різних регіонах півострова птахів знайшли у ході лабораторних досліджень. Цей же вірус спричинив мор 7 курей і гусей в одному з домогосподарств села Сонячне Сімферопольського району. Щоправда, до тотального вилучення нещасних птахів справа там не дійшла, але карантин локального характеру, як пояснили «УМ» у ГУ МінНС Криму, все ж накладено. Досі у карантинній зоні продовжують перебувати і 6 сіл Присивашшя, де, як відомо, примусово повністю знищили все домашнє поголів'я.

Із системою заходів щодо раціонального використання природного газу визначились кримські чільники на першому в новому році розширеному засіданні президії місцевого парламенту. Аби, як зазначив спікер Борис Дейч, «пояснити населенню Криму, які проблеми у людей можуть виникнути з опаленням і оплатою за спожитий газ».

Здавалось б, зі знищенням і утилізацією понад 70 тисяч свійських птахів, вилучених у режимі надзвичайного стану наприкінці Року півня на селянських обійстях у трьох північних районах півострова, на пташиному грипі буде остаточно поставлено хрест. Одначе підступна епідемія не відступила і в новому році — пошесть зафіксована аж на трьох птахофабриках у селищі Приморське, що неподалік Феодосії. Найбільше ж не пощастило одній із них (птахофабрики межують одна з одною) — ТОВ «Побережжя», яке залишилось без поголів'я повністю. Узагалі ж упродовж останніх днів на фабриках, попри запроводження карантинних заходів, загинуло понад 32 тисячі курей. За деякою інформацією, вся продукція (ЗМІ на підприємства не пускають) зберігається на складах, реалізація її заборонена.

Звичайно ж, не весь, а лише ті документи з архіву зовнішньої політики Російської імперії часів правління двох царів, що історично пов'язані з їхньою літньою резиденцією в Лівадії. Зокрема, «Всеподданнейший доклад министра иностранных дел Н. К. Гирса императору Александру III (датированный 10/22 апреля 1886 г.)», «Книгу телеграмм на имя императора Александра III и императрицы Марии Федоровны с поздравлениями по случаю 25-летия бракосочетания (28 октября/9 ноября 1891 г.)» та інші — всього 12 найменувань.

Табун із декількох десятків молодих коней, що належить йому і компаньйону з Алушти Юрію, і днює, і ночує нестриноженим під відкритим небом улітку й узимку. Та й ще майже на лоні хоча й потривоженої всюдисущими туристами, але все ж не зачепленої тотальною господарською діяльністю природи поруч зi знаменитими Червоними печерами. Це поблизу рідного села Анатолія — Зарічного, що прилягає до траси Сімферополь—Ялта. Утім повна свобода для тварин — це крок радше вимушений. Колишній конюх нині «успішно» реформованого тутешнього радгоспу «Перевальненський» елементарно не розжився на приміщення. В орендованій ним невеличкій фермі, що дивом уціліла як майновий пай, місця вистачає лише для більш цінних племінних жеребців, придбаних власним коштом у заповіднику Асканія-Нова. Та й не хоче чоловік своїми кіньми завдавати односельчанам шкоду, тобто витоптувати громадське пасовище за селом. Зарічнянці та жителі сусідніх сіл виганяють туди свою худобу. «Аби люди не нервували», він відправив своїх улюбленців подалі в гори, куди не дістатися всеядним вівцям та козам.

Новий сплеск активності репатріантів у земельній царині особливо відчули мешканці 40-тисячної Алушти. «Гаряча точка» ледве не в самому центрі курортного міста (поруч iз міським управлінням міліції) — виноградник радгоспу «Алушта». На ньому минулими вихідними самовільно отаборилася група кримських татар, вимагаючи від міськвиконкому негайно віддати землю ( а це чотири з половиною гектари молодих виноградних насаджень столового сорту Молдова) під індивідуальну забудову. Мотивація у людей така: виноградник, для обробітку якого використовують отрутохімікати, посеред міста — річ неприпустима. Далі все розвивалося за звичним сценарієм: репатріанти під помаранчевими прапорами напнули посеред винограднику декілька наметів і спробували машинами завезти до них будматеріали. Проте працівники радгоспу пильності не втрачали і блокували їм дорогу двома КамАЗами. І все ж учасникам акції вдалося потрапити не територiю із шифером і металевими трубами, там вони збираються спорудити примітивні навіси.

У майже тринадцятирічне з'ясування стосунків між Сімферопольською і Кримською єпархією Української православної церкви (Московського патріархату) та безпосередньо підпорядкованим Державному управлінню справами Президента України Кримським природним заповідником я мимоволі змушений був втягнутись через свою ж замітку «Платний монастир» («УМ» від 30 липня 2005 р.). Точніше, лист-реакцію на неї в.о. директора заповідника Федора Пакета. Тож довелося пристати на його пропозицію «глибоко розібратись у ситуації».

У цьому Бориса Дейча підтримують майже всі члени президії Верховної Ради Криму. Більше того, на вчорашньому своєму засіданні вони запропонували доручити місцевому Міністерству курортів і туризму спільно з ветеринарними і санітарними службами розробити невідкладні заходи з «усунення чайок» з узбережних територій санаторіїв і пансіонатів у Чорноморському і Ленінському районах, позаяк, мовляв, вони теж потенційні джерела пташиного грипу чи інших інфекцій. «Відпочивальники їх годують, такого «спілкування» не повинно бути», — вважає кримський спікер.

Свій садовий персональний рахунок Олексій Буряк веде з голодного 1947-го. Саме тоді 9-річний хлопчина накопав, де тільки можна було, корінних паростків і засадив ними «садок вишневий коло хати», себто навколо маминої мазанки у Гвардійському, що під Сімферополем. Саджанці для нинішнього шостого і вже колекційного саду колишній начальник Управління землеробства Міністерства сільського господарства Криму підбирав уже разом із своїм сином Андрієм, теж дипломованим плодівником.