Йдеться про Кримську (Східну) війну, що в аналах історії зафіксована на відрізку 1853—1856 років, за сфери впливу на Чорному морі й Балканах між царською Росією і коаліцією держав (Велика Британія, Франція, Туреччина і Сардинське королівство). Ареною бойових дій флотів і суходольних армій тоді стали Закавказзя і Балкани, Балтика і Чорне море. І навіть далеку Камчатку та війна не оминула, проте все ж головні й кровопролитні події розгорнулись на Кримському півострові. Альмінська, Інкерманська, Балаклавська битви і, нарешті, 349-денна оборона Севастополя, позначені героїзмом російських вояків, водночас розкрили всю військову і економічну неміч феодальної Росії. Витративши на війну понад 800 мільйонів рублів і втративши понад 522 тисячі людей тільки вбитими (турки — приблизно 400 тисяч, англійці і французи — 120 тисяч), царський режим зазнав нищівної поразки, яка суттєво підірвала його престиж у Європі. І підштовхнула самодержавство до скасування у 1861 році кріпосного права, реформування армії, владних інституцій. Кримська війна, як наголошують історики, дала поштовх розвитку збройних сил, оперативно-тактичного і військово-морського мистецтва європейських держав. Її досвід ознаменував перехід від гладкоствольної до нарізної зброї, від парусного дерев'яного до парового броненосного флоту. У сухопутних військах підвищилась роль вогневої підготовки атаки, на зміну колонної ударної тактики прийшов стрілковий ланцюг.