Камінь, що став надмогильним

Днями у селі Світлогірському Кобеляцького району кілька місцевих хлопців допомагали раніше судимому 30–річному чоловіку розбирати будівлю колишньої ферми. Стару стіну, намагаючись добути звідти бутовий камінь, руйнували ломами та кувалдами.

Усі груди в дукачах!

У Духовно–культурному центрі Свято–Успенського кафедрального собору Полтавської єпархії УПЦ Київського патріархату відкрили виставку давніх жіночих прикрас ХVІІІ — початку ХХ століть. Виготовлені зі срібла, бурштину, смальти, скла, коралів шийні та нагрудні хрестики, образки, намиста, дукачі представили знані колекціонери українських старожитностей із Черкас та Полтави Сергій Козлов, Юрій Коваленко і Владислав Печерський. Показують їх не лише на засклених демонстраційних стендах, а й на ляльках–мотанках, виготовлених полтавськими майстринями Наталією Свиридюк і Наталією Бортніковою.

Скарби з бабусиних скринь i душ

Скарби з бабусиних скринь i душ

У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства.

На гостину — до Гончара

На гостину — до Гончара

У селі Суха Кобеляцького району та в райцентрі відбулося традиційне обласне літературно–мистецьке «Зелене свято Гончарового дитинства». Цього разу його приурочили до 95–річчя з дня народження видатного українського письменника Олеся Гончара. Біля сільської хати, в якій минули дитинство та юність українського митця слова Олеся Гончара, з місцевими й заїжджими поціновувачами його таланту зустрілися гості з Києва, Дніпропетровська, Полтави — письменники й науковці Олег Чорногуз, Микола Байдюк, Леся Степовичка, Микола Степаненко та інші. Тож лунали спогади про Олеся Терентійовича, говорили і про ті започатковані ним справи, які належить продовжити нащадкам, усім небайдужим українцям.

«У нас беззаконня. Де гарант?»

«У нас беззаконня. Де гарант?»

Процитоване у заголовку гасло стало одним із багатьох, які написали на своїх плакатах і транспарантах учасники акції протесту «Вставай, Решетилівщино!». У поході під таким девізом центральною вулицею селища Решетилівка Полтавської області, влаштованому представниками опозиційних політичних сил, узяли участь кілька сотень мешканців райцентру та довколишніх сіл. Попереду несли великий Державний прапор України. Колону очолили народні депутати Валерій Головко з «Батьківщини» та «свободівець» Юрій Бублик, а також депутат районної ради Петро Кошовий.

«Галушка — це ім’я дівчини?»

«Галушка — це ім’я дівчини?»

Традиційне Свято полтавської галушки вперше відбувалося в дальньому кутку Соборного майдану. Тож, на відміну від дев’яти попередніх, сумнівного «унісону» гучної розважальної музики з молитовними піснеспівами в розташованому поруч Свято–Успенському соборі вже не було.

Непафосний футбол Андрія Біби

Непафосний футбол Андрія Біби

Нещодавно в Полтаві на стадіоні «Динамо» відбулися фінальні матчі та урочисте нагородження переможців першого етапу всеукраїнського чемпіонату з дворового футболу на честь уславлених футболістів київського «Динамо» і збірної СРСР Андрія Біби та Володимира Мунтяна. І хоча в сьогоднішніх юних футболістів інші кумири, а про згаданих зірок «шкіряного м’яча» вони чули хіба що від своїх батьків та дідусів, турнір, який стартував саме в Полтаві, одразу набув популярності. За три дні на поля для міні–футболу виходили 28 команд із багатьох районів області. Вони виборювали першість у двох вікових групах — 9–10 і 11–12 років.

Участь у турнірі брали не тільки аматорські «дворові» команди, а й треновані професіоналами колективи спеціалізованих секцій та шкіл. Тож переможцями стали більш підготовлені колективи. Зокрема, у молодшій віковій групі — команда ДЮСШ імені Івана Горпинка «Метеор», у старшій — «Барвінок–Ворскла». Однак переможених тут не було. Саме про це розмовляємо з 75–річним Андрієм Бібою — триразовим чемпіоном Союзу, котрий приїхав у Полтаву нагороджувати кращі команди та гравців. Тож у полтавських любителів футболу була нагода згадати шлягер 60–х років, який співали по всій Україні на мотив «Черемшини»: «Бібу і Мунтяна, Сабо й Поркуяна ждуть медалі, ждуть...»

Чайна «церемонія» з... гашишем

Співробітники Управління Служби безпеки України в Полтавській області викрили і затримали 34–річного мешканця Кременчука, котрий налагодив міжнародний канал ввезення в нашу державу особливо небезпечних наркотичних засобів. Їх він iз метою збуту на Полтавщині замовив в одній із країн Західної Європи. Звідти посилку з наркотиками перевозили звичайним рейсовим автобусом, водій якого навіть не здогадувався про її вміст. Одразу після того, як згаданий кременчужанин одержав адресований йому контрабандний вантаж у Києві, працівники СБУ затримали зловмисника.

Епоха Котляревського на смак

Епоха Котляревського на смак

Буквально за кілька десятків метрів од садиби зачинателя нової української літератури Івана Котляревського науковці обласного Центру охорони та досліджень пам’яток археології знайшли близько сотні вжиткових речей (переважно посуду) кінця ХVІІІ — початку ХІХ століть. П’ятнадцять із них вони вже передали співробітникам літературно–меморіального музею Івана Котляревського в Полтаві. Йдеться про скляні пляшки, штоф, італійську фаянсову таріль, кришку для супниці, керамічну посудину для запікання птиці та інше. Археологи виявили їх у заглибленні в землі (найвірогідніше, то була господарська яма чи невеликий погріб, куди скидали те, що було пошкоджено чи просто відслужило свій вік) під час розкопок на місці, де зараз реконструюють ресторан «Іванова гора».

Розіп’яті без хреста

Духовенство та миряни Полтавської єпархії Української православної церкви вшанували пам’ять близько сорока священнослужителів, яких за постановою «особливої трійки» НКВС розстріляли в один день червня 1938 року, тобто 75 років тому, в урочищі Триби поблизу обласного центру. За свідченнями істориків та краєзнавців, то був фактично останній масовий «укіс» полтавських служителів культу, котрих більшовики почали знищувати одразу після приходу до влади. Як тепер з’ясувалося, за безпосередніми вказівками свого вождя — «найлюдянішої людини» Володимира Ульянова (Леніна). Цих людей розстрілювали тільки за те, що вони не хотіли відрікатись од віри й були священиками або монахами. А значить, «класовими ворогами» — потенційними опонентами «червоної» влади у наса­джуванні ідеології войовничого безбожництва.