Одна з лабораторій філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, вивчаючи сучасні українські шкільні підручники, дійшла висновку: аби їх зрозуміти, не вистачить і кандидатського ступеня. Але хто ж пише книжки, об які «ламають» молочні зуби початківці шкільної грамоти? Ймовірно ж, колеги з сусідньої кафедри.

Нещодавно Верховна Рада України ратифікувала півмільйонний гранд японського уряду, за право володіння яким, до речі, змагалися і оперний театр, і консерваторія. Але на вимогу японців саме Київська дитяча академія одержить в подарунок інструменти симфонічного оркестру, біг-бенд, а також комплект дорогої техніки для устаткування новітнього аудіо-, відеоцентру. Останнім часом цей навчальний заклад, куди традиційно запрошують кращих педагогів столичних вузів, щоб викладати сотням дітей музику, хореографію, живопис та акторську майстерність, привертає до себе пильну увагу.

Патріотично налаштовані краяни як позитив відзначають хіба що дві обставини: державні й церковні мужі експериментуватимуть на свободі віросповідання учнів поки що тільки Комунарського району Запоріжжя, добровільний для відвідування факультатив районна держадміністрація вводить поступово. Хоча вивчатимуть курс «Основи православної культури» всі школярі — від першого до дванадцятого класу. У відділі освіти зауважують, що факультативом передбачене вивчення «не власне релігії, а її культурного аспекту».

Колись по таврійських степах височіли кам'яні брили з людськими обрисами. Їх ласкаво називали «бабами». Однак це слово тюркського походження й означає «батько; старший в родині; дід; родоначальник». І скіфська баба не баба зовсім, а зображення воїна-чоловіка. «Дід — це баба!» — постановили у херсонському центрі молодіжних ініціатив «Тотем» і саме так назвали свій фестиваль сучасного мистецтва.

Якось випадково я зрозумів, що не можу чітко сформулювати своє ставлення до маргінальної літератури. З одного боку, від такого штибу текстів — суцільна користь: ліквідуються всілякі білі плями, розширюється світогляд, уявлення про межі реальності etc. Але час од часу стає занадто нудно — і навіть не від самих текстів, а від методів їхнього «ринкового просування», від створюваної атмосфери «великого відкриття», ніби йдеться про невідому раніше трагедію Шекспіра.

Сенсаційні висновки розслідування причин катастрофи українського літака Як-42 поблизу Трабзона оприлюднила слідча комісія. Як стверджує іспанська газета «Еральдо де Арагон» з посиланням на членів комісії з розслідування причин катастрофи, один із двох пілотів лайнера у момент аварії перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння.

Ситуація навколо Тузли стала нівроку гострою. Вчора українські та російські парламентарії, які прибули до Києва, не змогли знайти спільної мови: думці вдавали, начебто будівництво коси від Тамані до Тузли — суто низова, козача ініціатива, а це питання взагалі винесено за межі українсько-російських відносин. Тим часом у деяких вітчизняних ЗМІ з'явилася інформація з посиланням на неофіційну зустріч голови адміністрації президента Росії Олександра Волошина з групою українських журналістів, на якій він так прокоментував проблему навколо Тузли: «Якщо треба, ми зробимо все можливе й неможливе, щоб відстояти свою позицію. Якщо треба, ми скинемо туди бомбу».
Наші колеги кажуть, що говорив це Олександр Сталійович жартома. І ми б значно менше уваги приділили цьому жарту, якби не почуті журналістами «УМ» припущення з дипломатичних джерел західних країн про те, що Росія, не виключено, спробує перевірити на нашій шкірі реакцію світу на можливість нанесення превентивних ударів. Зрештою, вищезгадані жарти тривожать українців, може, зокрема, й тому, що, позбавлені ядерної зброї, наші політики вже не зуміють так влучно пожартувати.

Знову настав час захоплення депутатами Національної телекомпанії?

Президентський Указ — завжди конкретний документ, що чітко окреслює питання і вичерпно вказує спосіб їх вирішення. Саме під таким кутом зору я прочитав Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 червня 2003 року «Про стан виконання Указу Президента України від 10 серпня 1998 року № 861 «Про створення Дунайського біосферного заповідника» та перспективи будівництва судноплавного шляху Дунай — Чорне море».