Неймовірна трагедія сталася у селі Старий Мерчик Валківського району. Пізно вночі після домашньої сварки 43–річний глава сімейства облив свою громадську дружину, трьох доньок (19, 16 і 12 років) та півторарічного сина бензином й бездумно черкнув сірником. Бризки від пального розлетілися на всі боки, тому дерев’яне помешкання, зовні обкладене цеглою, спалахнуло, мов скіпка.
Проект народився з простої і навіть трохи дитячої ідеї співробітників Харківського планетарію та фонду «УкрАстро» —привітати телефоном Едвіна Олдріна з 40–річним ювілеєм польоту корабля «Аполлон–11» на Місяць. Залізної гарантії, що космонавт, який безпосередньо причетний до першого виходу людини на позаземну поверхню, почує їхнє вітання, в її авторів не було. Але вони ризикнули, і все вийшло. «У нас є хороші контакти з людьми, які займаються астрономічною освітою в різних країнах світу, — розповіла «УМ» директор планетарію, президент фонду «УкрАстро» Галина Желєзняк. — Зокрема, один із наших колег безпосередньо знайомий з Олдріним, і саме він передав телефоном наше привітання з пропозицією відвідати Україну».
Зразкова чистота, всюди запах свіжої фарби, море зелені й квітів, крізь відчинені двері храму сумно дивляться з образу проникливі очі Богородиці. Якби не колючий дріт уздовж височенного муру і похмурий вигляд тюремних казарм, можна було б легко повірити в те, що колонія — це не так уже й страшно.
Світ значно тісніший, ніж здається на перший погляд. Хто б міг подумати, що одна із найчарівніших актрис Франції Мілен Демонжо у своєму старовинному палаці на південно–екзотичному острові Поркероль меланхолійно марить батьківщиною своєї матері і дорікає режисерам за те, що так і не спромоглися повною мірою розкрити глибину її слов’янської душі.
Згадати про ідею, що виникла давно і вже навіть обговорювалася два роки тому у стінах мерії, змусив ідеальний збіг обставин. Володимир Фокін (автор десятка фільмів, серед яких «ТАРС уповноважений заявити», «Сищик», «Нізвідкіля з любов’ю, або Веселі похорони») приїхав до рідного міста на І Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів «Харківський бузок» у статусі члена журі й на першій же прес–конференції поставив чиновників та громадськість перед фактом.
Харківські міські парки зникають зі швидкістю світла — удень вони ніби є, на ранок уже немає. Точніше їхня територія залишається все ще там, на старому місці, але замість тінистих алей і зрілих дерев починають звідкілясь лізти, мов пліснява чи гриби, усілякі ТРЦ, котеджі, дорогі харчевні.
Світлана Помиляйко і Наталя Леонова вже добрих півроку домагаються, аби правосуддя покарало двох міліціонерів, які влаштували їм середньовічні тортури, змушуючи взяти на себе чужий злочин. Потрапили жінки до Орджонікідзенського райвідділу як свідки.
Харківський обласний апеляційний суд поставив остаточну крапку у справі про загибель Євгена Кушнарьова. Тобто Дмитро Завальний, якого понад два роки тому звинуватили в ненавмисному вбивстві та незаконному носінні зброї, все ж потрапив під амністію. Хоча при цьому й не визнав своєї вини.
Харківська єпархія попросила, а міськрада погодилася додати топонімічним назвам міста трохи духовного колориту. У результаті узвіз, названий на честь революціонера–народника Степана Халтуріна (той увійшов в історію спробою знищити російського імператора Олександра ІІ), тепер називатиметься Соборним.
Мегаполіс, що стоїть на трьох річках, не може обійтися без мостів. Але ці, без перебільшення, стратегічні об’єкти будували і ремонтували в Харкові так давно, що у півторамільйонному місті нині вже немає жодної організації, яка уміла б виконувати цю роботу кваліфіковано. А між тим старенькі опори так тужно скриплять, що їх почули навіть в управлінських кабінетах.
