В Україні настав час єднання, названий у відомій притчі «порою, коли треба збирати каміння». Нас дуже довго ділили, розкидали, протиставляли, розводили. З різних причин і у різний спосіб, однак мета завжди була єдина: поділивши, легше володарювати.

Сьогодні прийшла пора єднатися і серцем, і помислами, і у діях також. Бо, немов золотий пісок крізь пальці, стікають усі оті неоціненні здобутки нашої незалежності: національні багатства та ресурси, наш потенціал і наші перспективи. Все це осідає у кишенях кількох десятків людей, які вважають нашу Україну своєю вотчиною. Що передамо своїм дітям у спадок? Що залишимо їм на майбутнє? Країну, в якій не просто важко жити, а й безперспективно?

Це питання викликає здивованість багатьох, особливо після оприлюднення позиції партії про бажане скасування інституту президентства. Проте саме це і стало чи не головним чинником при визначенні кандидата. Судіть самі. Політична реформа зайшла в глухий кут. Декому взагалі хотілося б, щоб про неї забули. А всі на сьогодні відомі проекти змін до Конституції не містять скасування такої посади. А якщо так, то всі політичні партії повинні визначатися, кого підтримувати у 2004 році, якщо вся президентська рать не вигадає наступного року чогось новенького. До речі, «яблучники» ще три роки тому вважали Ющенка майже однопартійцем, принаймні на 90 відсотків.

Це сталося в Могилі. Тобто в Києво-Могилянці. Народ ледве не розтовк величезну актову залу № 217. Найбільше дісталося телевізійникам — а не розставляйте своїх камер на проходах! Якби я сама не пішла на цю зустріч, то й досі думала б, що приїзд Винничука до Києва — одна з неодмінних легенд. Можливо, вигадана самим Юрієм. Чомусь цей письменник асоціюється з львівським Форумом видавців (там Винничук поширює чи не весь наклад своїх перевиданих «Легенд Львова»), з газетою «Пост-поступ» і заангажованим журналістом, галицьким лицарем Юзьом Обсерватором ( хе-хе, хто не знає, то це той самий Винничук). Ну, може, ще з селищем Винники біля Львова, де творить нові слова о полку Ігоревім і щоденники Роксолянії пан містифікатор і де раніше народилася не менш загадкова людина Захер-Мазох. Але вже десять років Винничук не з'являється в літературному Києві. Хіба що незримо, в рецензіях. Тому презентація щойно виданої «Пірамідою» його «Мальви Ланди», роману-лауреата останнього Форуму видавців у Львові, стала справжнім щастям для книголюбів.

«Романтика — це всього лише марка радянського магнітофона і не більше», — казала одна з героїнь Клари Новикової. Погодяться з нею лише ті, кому романтика не потрібна в принципі: на жаль, такі персонажі були завжди — і в романтичному вісімнадцятому столітті, і у прагматичному двадцять першому. Але романтиконенависники завжди були у меншості, тож зараз — не про них. А про їхніх опонентів — мрійливих, хронічно закоханих, сентиментальних, але водночас сильних у бажанні жити яскраво і соковито.

На початку грудня у Львівському державному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької відбудеться урочиста академія та святковий концерт, а також Перший фестиваль української симфонічної музики та диригентського виконавства ім. М. Колесси за участю Р. Филипчука, І, Гамкала, Т. Микитки, Ф. Грегорутті. Так Львівщина, відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації «Про відзначення 100-ліття від дня народження М. Колесси», готується вшанувати 100-літній ювілей видатного українського композитора, Героя України, академіка, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, народного артиста України, професора Миколи Філаретовича Колесси.

Про роль національної ідеї в економічному зростанні будь-якої країни вітчизняні політики говорили досить багато. Проте в самої України немає остаточно схваленої суспільством національної ідеї. Упродовж дванадцяти років незалежності висловлювалося чимало міркувань з цього приводу. З-поміж них виокремлюються думки економістів. Знавці ринків і банкіри мають свій погляд на те, якою повинна бути інтегруюча ідея для української нації. При цьому вони виходять із цілком достовірних даних про сьогоднішній стан економіки. Погодьмося, завдання не з легких — воно нагадує пошук вічного двигуна. Та найважче буде переконати неекономістів у тому, що національна ідея може і повинна мати під собою щось надефемерне, щось духовніше, аніж просто любов до рідного краю. Поринувши у вивченняя цієї «алхімії любові», колишній урядовий секретар Віктор Лисицький знайшов своє бачення національної ідеї. Думками з цього приводу він вирішив поділитися з «Україною молодою».

Чим експерти пояснюють нечувані темпи зростання карткового бізнесу в Україні? На прохання «УМ» про це розповів директор Української міжбанківської асоціації членів Europay Олександр Карпов.

Найкрасивіші весільні церемонії показують у світських теленовинах, у знаменитих наречених беруть інтерв'ю, а те, без чого весілля не схоже на весілля, залишається без належної уваги. А потім ще й припадає пилом у шафі... Несправедливо. Йдеться про сукні — весільні, зрозуміло. Йдеться про сукні — весільні, зрозуміло.

Напередодні торгів тринадцять представників столичного бомонду надали Вікторії свої улюблені фото з сімейного альбому, які дизайнер дуже оригінально — за допомогою техніки фотопринту — перенесла на свої авторські сумки. Так, в ательє Вікторії Гресь з'явилися на світ 13 «іменних» сумок, розшитих кольоровим бісером і напівдорогоцінним камінням та прикрашених портретами зірок — Таїсії Повалій, Ірини Білик, Наталі Могилевської, Андрія Шевченка, Андрія Данилка, Маші Єфросиніної, Асії Ахат та ін. А потім вони перекочували в ресторан «Тампопо», де їх i продали «з молотка». Виручені на аукціоні гроші Будинок моди «Вікторія Гресь» і ресторан «Тампопо» передали дітям-сиротам із школи-інтернату №12.

Днями у нью-йоркському музеї мистецтв «Метрополітен» відкрилася доволі незвична виставка «Хоробрі серця: Чоловіки в спідницях». Її куратором є молодий британський дизайнер та модельєр Ендрю Болтон. Це розширена версія експозиції, яка минулого року демонструвалася в Музеї Вікторії і Альберта в Лондоні під назвою «Хоробрі серця». Назву запозичено з відомого фільму режисера та актора Мела Гібсона не випадково — в цій стрічці про боротьбу шотландців з англійськими колонізаторами сам Гібсон та інші актори одягнені у кілти, традиційні шотландські чоловічі спіднички. Виставка «Чоловіки в спідницях» відстежує історичну еволюцію такого предмета жіночого гардеробу, як спідниця, але також заохочує до використання його в майбутньому вже як елемента одягу чоловіків.